Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

19.1 Настя у роздумах

Андрій мовчки взяв куртку, накинув її на плечі й попрямував до виходу. Я пішла слідом, але зупинилася біля дверей, коли він уже був на порозі.

— Настю… — Він обернувся, ніби хотів щось сказати, але натомість лише сумно всміхнувся. — Бережи себе.

Я кивнула, схрестивши руки на грудях, ніби мені стало холодно.

— Ти теж.

Двері зачинилися, і я залишилася на самоті. Видихнула, спершись на стіну. В голові крутилися його слова, його погляд… Це не мало статися. Не так.

Я повернулася на кухню, взяла чашку, але руки здригнулися, і чай трохи розхлюпався на стіл. Зітхнувши, я витерла його серветкою й сіла, впершись ліктями в поверхню.

Що тепер? Чи справді нічого не зміниться? Я кохаю Олега, це незаперечно. Але тепер кожна розмова з Андрієм, кожен погляд буде відчуватися по-іншому. Чи зможемо ми повернутися до того, що було?

В голові все плуталося. Я підняла руку до обличчя й потерла скроні.

Олег скоро повернеться з роботи. Я маю бути спокійною, маю не видавати своїх роздумів.

Та тільки чи вдасться мені?

Олег зайшов у квартиру, кинув ключі на полицю і підійшов до мене.

— Привіт, кохана, — він обійняв мене за талію і притягнув до себе.

Я усміхнулася, намагаючись не видати внутрішнього напруження.

— Привіт. Як день?

— Насичений. Але тепер я вдома, і це головне. — Він нахилився і поцілував мене в лоб. — А ти як?

Я кивнула, відступаючи на крок, щоб не зловити його допитливий погляд.

— Все добре. Андрій приїжджав, допомагав з твоїм батьком.

Олег скептично підняв брови, знімаючи піджак.

— Справді? І як він?

Я відвернулася, ніби зайнята на кухні.

— Все як завжди. Розпитував, коли Андрій знайде собі дівчину.

Олег усміхнувся.

— Такий уже він у нас. А що Андрій?

Я знизала плечима, стискаючи в руках чашку.

— Віджартовувався.

— Так-так, — пробурмотів Олег, підходячи ближче і обіймаючи мене зі спини. — А ти якась напружена. Втомилася?

Я заплющила очі на секунду, зітхнула й повернулася до нього.

— Трішки. Просто багато справ.

Він дивився уважно, ніби намагався розгадати щось у моєму погляді.

— Може, ми кудись сходимо на вихідних? Розвієшся.

Я змусила себе усміхнутися.

— Це було б чудово.

— Домовились.

Олег притягнув мене до себе й ніжно поцілував. Я відповіла, намагаючись забути про всі думки.

Олег пішов за батьком, а я акуратно розставляла тарілки на стіл, намагаючись зосередитися на простих діях, щоб не думати про зайве. Вечеря була майже готова, залишалося тільки дочекатися Олега з його батьком.

Чутно було, як вони перемовлялися в коридорі. Григорій бурчав, що він не настільки немічний, щоб його постійно контролювали, а Олег спокійно переконував його, що зайва допомога ще нікому не завадила.

За кілька хвилин вони зайшли на кухню.

— Ну що, господинько, чим сьогодні пригощаєш? — пожартував старий, сідаючи на своє місце.

Я усміхнулася.

— Сподіваюся, вам сподобається.

Олег сів поруч зі мною й узяв мою руку під столом, легенько стиснувши її. Я зустрілася з ним поглядом і кивнула — все добре.

Я саме підносила чашку чаю до губ, коли почула від Григорія:

— А ви чого так швидко вирішили одружитися? Чи не вагітна ти, Настю?

Я ледь не вдавилася гарячим напоєм. Олег спокійно їв, але після цих слів зупинився і подивився на батька.

— Ні, тату, — відповів він, перш ніж я встигла щось сказати.

— Просто ми кохаємо одне одного, — додала я, намагаючись зберігати спокій.

Григорій гмикнув, глянув на мене, потім на Олега.

— Ну, ну... — пробурчав він. — Просто раніше ти не поспішав із таким.

Олег стиснув мою руку під столом, даючи зрозуміти, що не варто перейматися.

— Тоді й причини були інші, — відповів він спокійно.

Григорій відклав ложку і задумливо подивився на Олега.

— А пам’ятаєш, скільки ти з Вікою зустрічався, перш ніж наважився зробити їй пропозицію? — промовив він, ніби між іншим.

Я відчула, як напружився Олег. Він зітхнув і відклав виделку.

— Пам’ятаю, — коротко відповів він.

Я опустила погляд у тарілку, змушуючи себе спокійно пережити цю розмову.

— І що, Настя така особлива, що ти навіть не чекав? — не вгавав Григорій.

Олег провів рукою по обличчю, ніби намагаючись приховати роздратування.

— Так, тату, вона особлива. Я не хочу чекати.

Його голос звучав твердо, але я помітила, як він стиснув кулаки.

— Ну-ну, — старий хмикнув і знову взявся за їжу.

Напруга в кімнаті залишалася, але я зробила глибокий вдих і просто взяла Олега за руку під столом. Він стиснув мою долоню у відповідь, і цього було достатньо, щоб я заспокоїлася.

Після вечері я старанно складала тарілки у раковину, намагаючись зосередитися на справі, а не на думках, що роєм крутилися в голові. Розмова за вечерею все ще відлунювала в мені.

Я чула, як Олег із батьком зайшли до кімнати. Голоси були приглушені, але я зрозуміла, що старий щось йому радив, а Олег лише зітхав у відповідь.

Зітхнувши, я включила воду й почала мити посуд. В голові крутилися думки про сьогоднішній день, про Андрія, про його зізнання… Я відчула легке хвилювання, але тут же похитала головою, відганяючи непотрібні емоції.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍