Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

19.2 Нарешті батько одужав

— Ти як? — голос Олега змусив мене здригнутися.

Я повернулася й побачила, як він спирається на дверний косяк, уважно мене розглядаючи.

— Нормально, — відповіла я, злегка всміхнувшись. — Просто трохи втомилася.

Він підійшов ближче, взяв у мене з рук тарілку й поставив на стіл.

— Іди відпочинь. Я сам тут закінчу.

— Але…

— Без але, кохана, — м'яко сказав він, притягуючи мене до себе й торкаючись губами мого чола.

Я вдячно притулилася до нього, слухаючи, як рівно б’ється його серце.

— Не звертай уваги на слова батька, — тихо промовив Олег, проводячи рукою по моєму волоссю.

Я підвела голову й подивилася йому в очі.

— Він має право цікавитися…

— Він просто любить копатися в чужих справах, — зітхнув Олег. — Не бери це близько до серця.

Я кивнула, хоча всередині все ще залишалася якась тривожна нотка.

— Я просто не хочу, щоб ти хвилювалася через нього або через когось іншого, — додав він, проводячи пальцями по моїй щоці. — Ми разом, і це головне.

Його голос був таким теплим, таким спокійним, що я не змогла втримати усмішку.

— Дякую, — шепнула я, обіймаючи його ще міцніше.

Ми зайшли в спальню, і я ледве встигла озирнутися, як Олег уже притиснув мене до себе. Його пальці легко пробіглися по моїй спині, шукаючи блискавку на сукні.

— Ти навіть не уявляєш, як сильно я сумував за тобою сьогодні, — прошепотів він, торкаючись губами моєї шиї.

Тепло його дихання змусило мене затамувати подих.

— Ми ж бачилися зранку, — спробувала я пожартувати, але голос зрадницьки здригнувся.

— Цього мало, — він легким рухом зняв з мене сукню, і вона беззвучно сповзла на підлогу.

Я провела руками по його грудях, розстібаючи сорочку, і відчула, як серце шалено гупає в грудях. Олег дивився на мене так, що в голові запаморочилося.

Усі думки про слова батька, про Андрія, про щось інше — зникли. Зараз був лише він. Лише ми.

Я повністю занурилася в догляд за Григорієм. Кожен день тепер починався з приготування сніданку, перевірки ліків і підтримки батька Олега в гарному настрої. Я не скаржилася, хоча втома накопичувалася.

Андрій за цей тиждень заходив лише кілька разів і ненадовго. Він приносив гостинці, цікавився самопочуттям батька та швидко йшов. Я помічала, що він тримався відсторонено, і, мабуть, це було правильно. Після тієї розмови між нами утворилася невидима межа, і, хоч це мене трохи турбувало, я не наважувалася її порушити.

Олег майже весь час проводив на роботі, а коли повертався, намагався бути поруч зі мною. Він бачив, що мені нелегко, і цінував мою турботу про його батька.

— Ще трохи, і він повністю відновиться, — якось сказав Олег, обіймаючи мене.

Я лише кивнула, сподіваючись, що цей період справді скоро завершиться.

І цей день настав

Одного дня Григорій зібрав свої речі й вийшов до вітальні, де ми з Олегом чекали його рішення.

— Ну що ж, діти, дякую вам за гостинність, але я абсолютно здоровий. Час повертатися додому, — заявив він, поправляючи піджак.

— Батьку, тобі ще потрібно відпочивати, — спробував заперечити Олег.

— Та годі, я не якийсь дідусь, що не може сам про себе подбати, — відмахнувся Григорій і глянув на мене. — А тобі, Настю, окрема подяка. Якби не ти, я б тут збожеволів.

Я посміхнулася:

— Головне, щоб ви більше не нехтували своїм здоров’ям.

— Договорились, — він з усмішкою поплескав мене по плечу.

Незабаром приїхала машина, і Олег особисто відвіз його додому. Я ж залишилася прибирати кімнату, в якій Григорій жив останній тиждень, і відчувала дивне полегшення. Будинок ніби знову став лише нашим.

Я саме завершувала прибирання, коли почула, як відчиняються двері. Олег повернувся.

Не встигла я озирнутися, як він уже був поруч. Його руки міцно обійняли мене ззаду, а тепле дихання торкнулося шиї.

— Нарешті ми знову самі, — прошепотів він мені на вухо, і я відчула, як по шкірі пробігли мурахи.

Я усміхнулася і нахилила голову до нього:

— Скучив?

— Дуже, — його голос став нижчим, майже хрипким. — Я ледве дочекався, поки відвезу батька.

Його пальці легенько пройшлися вздовж моїх рук, а потім сплелися з моїми. Я притулилася до нього спиною, відчуваючи, як сильно він мене притискає.

— Ну що, як плануєш відсвяткувати нашу свободу? — запитала я, повертаючи голову, щоб зустрітися з його поглядом.

В його очах промайнув хитрий вогник.

— Думаю, у мене є кілька ідей… — він усміхнувся і, не даючи мені відповісти, схопив на руки. — Але почнемо з того, що я не дозволю тобі сьогодні більше нічого робити.

Я засміялася, охопивши його шию руками, і вже за мить він ніс мене в спальню.

 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍