Читати книгу - "Похований велетень"

Я ж сказав: не рухайся! Стій поруч зі своїм недоумкуватим братом!

Едвін, насупившись, знову став біля Вістана і запитально глянув на воїна. Той усе ще тихенько хихотів, а з кутика його рота текла цівка слини.

Вістанові очі дико крутилися навсібіч, але Аксель здогадувався, що насправді воїн уважно оцінював відстань до своєї кобили та близькість супротивника і, дуже ймовірно, робив такі самі висновки, що й Аксель.

— Сер Ґавейн, — прошепотів Аксель. — Якщо нас спіткають неприємності, благаю вас допомогти мені захистити мою дорогу дружину.

— Даю вам своє слово честі, пане. Можете не турбуватись.

Аксель кивнув на знак удячності, а сивоволосий чоловік тим часом уже злізав із коня. І знов Аксель зловив себе на тому, що захоплюється майстерністю, з якою він це зробив, адже, коли солдат урешті опинився лицем до лиця з Вістаном і з хлопчиком, він знову був щодо них на оптимальній відстані та під правильним кутом; навіть більше, він тримав меч так, аби його рука не втомлювалась, а кінь слугував йому щитом у разі несподіваного нападу зі спини.

— Я розповім вам, добродію, що вилетіло мені з голови під час нашої минулої зустрічі. Ми саме отримали звістку, що один воїн-сакс вийшов зі села, розташованого неподалік, і веде зі собою пораненого хлопця. — Солдат кивнув на Едвіна. — Хлопець такого самого віку, як і оцей. Добродію, я не знаю, який стосунок до цього маєте ви та ваша добра дружина. Мені потрібні лише цей сакс і його хлопчина. Скажіть усю правду — й ніхто з вас не постраждає.

— Тут немає ніякого воїна, пане. І ми не хочемо сваритися ні з вами, ні з лордом Бреннусом, який, гадаю, є вашим повелителем.

— Добродію, ви розумієте, про що говорите? Якщо захищатимете наших ворогів, то відповідатимете перед нами, і ваш вік не стане вам захистом. Ваші супутники: німий і хлопчина — хто вони такі?

— Як я вже казав, пане, їх віддали нам як виплату боргу замість зерна й олова. Вони рік відпрацьовуватимуть борг своєї сім’ї.

— Добродію, ви впевнені, що не помиляєтеся?

— Не знаю, кого ви шукаєте, пане, та вже точно не цих бідолашних саксів. І поки ви тут витрачаєте свій час на нас, ваші вороги вільно розгулюють деінде.

Солдат замислився над Акселевими словами. Голос Акселя звучав напрочуд переконливо, і солдатова впевненість почала розвіюватися.

— Сер Гавейн, — звернувся він до лицаря в обладунках. — Що вам відомо про цих людей?

— Вони натрапили на нас із Горацієм, коли ми тут перепочивали. Певен, що вони прості люди.

Солдат знову почав уважно розглядати риси Вістанового обличчя.

— Німий нетяма, кажете ви? — Він зробив два, кроки вперед і підняв меча, спрямувавши гостре вістря Вістанові до горла. — Та смерті він боїться точно не менше, ніж ми всі.

Аксель помітив, що солдат уперше припустився помилки. Він підійшов надто близько до супротивника, і, хоча такий маневр був би вкрай небезпечний, тепер Вістан міг би несподівано кинутись уперед і схопити руку, яка тримала меч, перш ніж та встигне завдати удару. Проте Вістан і далі собі хихотів, а тоді по-дурному посміхнувся до Едвіна, який стояв поруч.

А тим часом здалося, що після останнього солдатового вчинку серові Ґавейну ввірвався терпець.

— Можливо, годину тому вони були для мене лише незнайомцями, пане, — прогримів він, — але я не дозволю, щоби до них виявляли таке грубе ставлення.

— Сер Ґавейн, це вас не стосується. Попрошу вас помовчати.

— Як ви смієте так розмовляти з лицарем Артура, пане?

— Чи може таке бути, — запитав солдат, не звертаючи аніякісінької уваги на сера Ґавейна, — що під маскою цього недоумка ховається воїн? Але якщо при ньому немає зброї, то це не має великого значення. Моє лезо належно гостре, щоб упоратися з ним, хоч би хто він був.

— Та як він сміє! — пробурмотів сер Ґавейн собі під ніс.

Сивоволосий солдат, напевно, раптом усвідомивши свою помилку, зробив два кроки назад, аж поки опинився точнісінько на попередньому місці, й опустив меч до рівня пояса.

— Хлопче, підійди до мене.

— Він говорить лише саксонською мовою, пане, і дуже соромиться, — сказав Аксель.

— Йому не доведеться говорити, добродію. Нехай лише підніме сорочку — і ми дізнаємося, чи він той, хто пішов із тим воїном зі села. Хлопче, зроби крок до мене.

Щойно Едвін наблизився, як солдат простягнув до нього вільну руку. Відбулася коротка боротьба, тому що Едвін спробував відбитися від сивоволосого, та невдовзі сорочку вже було задерто вгору, а торс — оголено. Аксель побачив трохи нижче від хлопцевих ребер невелику припухлість, навколо якої засохли маленькі краплі крові. Беатрис із Ґавейном, які стояли обабіч Акселя, нахилились уперед, аби добре все роздивитися, та сам солдат, не сміючи спускати погляду з Вістана, не відразу поглянув на рану. Коли ж він урешті це зробив, то йому довелося різко повернути голову, і саме тієї миті Едвін пронизливо верескнув. Навіть не сам вереск, а радше щось інше нагадало Акселеві безпомічну лисицю. Крик на мить приголомшив солдата, й Едвін скористався можливістю вирватися з його рук. Лише тоді Аксель зрозумів, що верещав не хлопчик, а Вістан і що у відповідь на цей знак його кобила, яка досі ліниво пощипувала траву, раптом повернулась і помчала просто до них.

Кінь солдата панічно зарухався позаду нього, що ще більше спантеличило сивоволосого, а перш ніж він оговтався, Вістан уже відійшов на відстань, яка не дозволяла дістати до нього мечем. Кобила наближалася зі страшною швидкістю, й Вістан, роблячи обманний рух в один бік, а насправді рухаючись в інший, видав іще один пронизливий клич. Кобила перейшла на легкий галоп і опинилася між Вістаном і його супротивником, даючи воїнові чудову можливість зайняти позицію за кілька кроків од дуба. Розумна кобила зробила ще один поворот, шукаючи свого господаря. Аксель припустив, що Вістан збирався скочити на кобилу, коли та пробігала повз нього, бо воїн чекав на неї, піднявши обидві руки в повітря. Аксель навіть устигнув помітити, як Вістан потягнувся до сідла, а тоді кобила на мить заступила його. Проте після того кобила — й далі без вершника — знову галопом поскакала до місця, де нещодавно смакувала траву. Вістан продовжував стояти майже непорушно, та в його руці тепер був меч.

Беатрис здушено скрикнула, й Аксель, обійнявши