Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Розділ 20

Артур

Для мене давно зрозуміло, що Емма не схожа на жодну з тих жінок, яких я знав раніше. З першої нашої випадкової зустрічі вона природним чином вросла в мою свідомість, не залишивши жодного шансу на сумніви щодо нашої доленосної приреченості одного іншому. Це безповоротно.

Є дещо інше, про що варто турбуватися. Події вчорашнього дня не дають мені спокою. Почуваюся якось не в своїй тарілці. Питань більше, ніж відповідей. Це саме те, що мене зараз дратує. Вирушаючи навздогін за дівчиною, не думав, що все обернеться драмою на межі криміналу.

Стою під потужним напором води, у ванній кімнаті, наповненій клубами гарячої пари, намагаючись на рівні підсвідомості скласти воєдино свої внутрішні підказки. Це ж розуму незбагненно, стільки пригод в один день звалилося на неї.

Почуваюся задоволеним і відчуваю гордість. Дівчина, кохана мною, проявила здібності відважної, витривалої людини. Переживши вчорашні потрясіння, вона зберегла самовладання, не впала в істерику, не здалася перед лицем негараздів.

Гей, хлопче, Емма - гідна спадкоємиця найкращих представників вікінгів, які славилися витривалістю. І цим усе сказано.

Водночас відчуваю розчарування, про причини якого зовсім не хочеться розмірковувати. Але осад від того, що між Еммою і мною пробігла тінь підозрілості з її боку, дає про себе знати. З тієї хвилини, як вона почула від мене повідомлення про моє знайомство з родичами її покійного чоловіка, все змінилося. Вона сиділа бліда, мовчки терзаючись сумнівами, приховуючи його прикритими віями. Мені здалося, що вона розсердилася, але стримується. Було б простіше, якби вона виплеснула свої емоції назовні, накричавши або насваривши мене. Цікаво, чи розуміє вона, що мені можна і треба довіряти? Якщо ні, то мені доведеться це довести їй.

Завдяки Еммі зрозумів, що здатен ревнувати. Пощастило ще цьому хлопцеві, який крутився перед Еммою вчора, що я зміг притримати при собі руки і погасити вчасно  бажання нагородити його стусанами. Занадто вдалим був момент, але я його розумію частково. Спокуслива, шикарна дівчина в безпорадному стані, яка потребує підтримки і співчуття, для такого гульвіси, як він, досить ласа ціль.

Як же тримати себе в руках, коли на твоїх очах до твоєї коханої дівчини готовий клеїться перший зустрічний. Так, спокою мені не бачити, якщо я жадаю бути поруч з Еммою. Закрадається сумнів, чи не переоцінюю я себе. Чи такий я гарний для неї? Що ж мені зробити, щоб не відчувати своєї неспроможності?

Нарешті закінчую тривалі водні процедури «аля вивертання натури навиворіт». Обмотуюся банним рушником навколо стегон, набираю на повні груди повітря і не поспішаючи видихати, відчиняю двері з ванної кімнати. Немов вирушаю на бій, оновлений і повсталий із попелу.

Так, мушу зізнатися сам собі, що не подобається мені все, що відбувається між нами і я не готовий прийняти невизначеність, що звалилася на мою голову. Та й чи міг я, вирушаючи слідом за зниклою Еммою, уявити собі подібний підсумок її пошуку?

- Що сталося? - ставлю закономірне запитання, побачивши Емму в кімнаті в стані цілковитого ажіотажу. Дівчина кидається від однієї стіни до іншої, змітаючи все на своєму шляху і перевертаючи все, що їй трапляється під руку.

- Сумка моя зникла.

- Під подушкою дивилася? Ти вчора поклала її туди. Вона має бути там, - я не встигаю закінчити фразу, а дівчина піднімає подушку і вже гарячково перевертає догори дригом вміст сумки і нарешті вивалює його на ліжко.

- Ось він! - вигукує вона, тримаючи в руках щось на зразок великого блокнота. Полегшення і тріумф написано на її обличчі, коли вона блаженно притискає його до грудей.

- Це та річ через яку варто було так нервувати?

- Артуре! Ти нічого не розумієш. Якби ти тільки знав. Так йому ціни немає.

- А що це? Записна книжка з телефонами твоїх залицяльників?

- Це все, що в мене залишилося від Густава. Яке щастя, що він уцілів! Щоденник мого чоловіка, покійного, - пояснює вона, наштовхуючись на мій запитуючий погляд.

- Ну, вибач. От уже ніяк не очікував, що пошуки якогось зошита можуть тебе вивести з себе. - Ау! Емма, - привертаю її увагу, бачачи, що вона не звертає на мене увагу і вмощується в крісло, починаючи гортати сторінки знайденого щоденника. - Ти забула? Ми планували просто зранку вирушити у відділення поліції.

- Так, так, звичайно. Я все пам'ятаю.

- Чудово, тоді нам треба збиратися і ми ще не снідали...

- Тут має бути дуже цінна інформація, - останніми словами вона ніби відмахується від мене, зосереджено перегортаючи сторінки щоденника.

- Слава богу, вона нікуди не дінеться. Ознайомитися з нею можна й пізніше.

Даю їй час одуматися, поки одягаюся і готую каву в знайденому в номері кавнику. У променях ранкового світла обличчя Емми виглядає вкрай захопленим. Вона з головою занурилася у вивчення знайденого щоденника покійного чоловіка.

Що ж її так тривожить? Які в неї проблеми крім тих, про які мені вже відомо? І чи пов'язано це з посланням з того світу від колишнього чоловіка? Не бажаючи бентежити дівчину своєю зайвою увагою, даю їй можливість залишитися наодинці з цінною для неї знахідкою і стою до неї спиною до вікна, задумливо розглядаючи околиці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍