Читати книгу - "Адвокат диявола"

так, — погодився Джон Мільтон. Його обличчя засяяло. — Це дуже добре.

Здавалося, його захват електричним струмом перенісся з його серця, яке забилося швидше, через руку до серця Кевінового.

— Звичайно, — додав він, зупинившись біля дверей Кевінового кабінету, — було б краще, якби він шкодував про скоєне й звинувачував себе в смерті дружини. Так і є?

— Ні, у мене не склалось такого враження, — сказав Кевін.

— Що ж, постарайтеся, щоб воно склалось у присяжних, — порадив містер Мільтон і всміхнувся — щоправда, тепер його усмішка була пустотливою, майже бісівською. Він більше скидався на підлітка, що вигадав дотепну витівку на Гелловін, аніж на майстерного адвоката, який розробляє юридичну стратегію.

— Сподіваюся, у мене вийде, — майже пошепки промовив Кевін, зачарований ясними очима Джона Мільтона.

Джон Мільтон поплескав Кевіна по плечу.

— Ви чудово впораєтеся, просто чудово. Тримайте мене в курсі, — попросив він і пішов до власного кабінету.

Кевін трохи подивився йому вслід, а тоді повернувся до себе. Сівши, він замислився над порадами Джона Мільтона. «На мою думку, тут ми маємо прислухатися до вашого чуття… грайте на чесності», — сказав він. Ніде правди діти, його чуття підказувало саме це, але він не пам’ятав, коли казав про це Джонові Мільтону. Він тільки пам’ятав, як про це подумав.

Він знизав плечима. Напевно, він так чи інакше про це згадав. «Як ще можна це пояснити? — вирішив він. — Він же не вміє читати думки».

Кевін повернувся до своїх матеріалів і заходився переглядати свою співбесіду з Ротберґом. Інші зазирнули до нього, щоб дізнатися, чи пообідає він з ними, але Венді вже питала його на цю тему й замовила на його прохання сендвіч. Також вона сама зголосилася занотувати дещо та знайти певні відомості під час обідньої перерви. Відданість справі та завзяття всіх працівників фірми «Джон Мільтон і партнери» вражали його та мотивували старатися краще.

Завдяки тому, що Тед успішно завершив свою справу, поїздка додому наприкінці дня вийшла доволі веселою. Кевін помітив, що Пол і Дейв були так само раді, як і Тед. Вони справді більше скидалися на родичів, аніж на адвокатів, які працюють в одній фірмі. Згодом Кевін шкодував, що зіпсував їм веселощі своєю похмурістю, але йому хотілося побачити Тедову реакцію на власний успіх і порівняти її зі своєю реакцією наприкінці справи Лоїс Вілсон.

— А ви, Теде, все ж таки вважали Кровлі винним? Тобто чи зґвалтував він її, хоч дівчина й була розпусною? — запитав він.

Усі перестали всміхатись, і в повітрі на мить повисло сильне напруження.

— Я не змушував Блаттів відмовитися від звинувачень. Це було їхнє рішення, — виправдався він.

— Окружний прокурор мав умовити їх не відмовлятися від справи, — додав Пол.

— Тед просто робив те, за що йому платили і чого його навчили, — відзначив Дейв. — Так само як ви, коли захищали Лоїс Вілсон.

— О, я не хотів натякати на щось інше. Мені, Теде, просто було цікаво, як ви ставитеся до цієї людини.

— Кевіне, працюючи адвокатами, ми маємо відкидати власні почуття, мораль і судження. Це чи не найперше, чого я навчився в містера Мільтона, і це добре мені прислужилося.

— І всім нам, — кивнув Пол.

— Лікар так само лікує пацієнта, — пояснив Дейв. — Містер Мільтон навів мені цю аналогію, коли я тільки прийшов. Лікар не оцінює моралі, політичних поглядів та способу життя свого пацієнта. Він лікує хворобу, тлумачить симптоми та вживає заходів. Щоб стати успішним адвокатом, потрібно відділяти клієнта від справи. Лікуйте його від звинувачень, тлумачте факти та вживайте заходів. Якби ви мали добре ставитися до всіх, кого захищаєте, й вірити їм, ви б померли з голоду.

Тед і Пол розсміялися. Кевін кивнув. Йому згадалося, що він говорив щось подібне Міріам, коли вона почала критикувати його енергійний захист Лоїс Вілсон.

— Якщо ви не можете цього витримати, то вам, мабуть, треба працювати в прокуратурі, — сказав Пол і всміхнувся. — Але ви знаєте, скільки там заробляють.

Усі розсміялися знову, і тепер засміявся навіть Кевін. Пол налив кожному з них по коктейлю, і вони відкинулися назад. Швидко повернулася спокійна атмосфера.

— До речі, — запитав Кевін, — як пересувається містер Мільтон?

— Лімузином. Він трудоголік. Приїздить до офісу задовго до нас і часто залишається там до пізнього вечора, — відповів Пол. — Вечерю йому приносить Харон. Але яка ж у нього оселя! Ви ще побачите його пентхауз. Ось де справжня розкіш і гедонізм.

— Там три санвузли, і в кожному є джакузі! — сказав Дейв.

— І краєвид, — додав Тед. — Він наче на вершині світу. Там я завжди почуваюся…

— Богом, — промовив Пол.

— Так, — Тед усміхнувся самому собі. — Пам’ятаю, як побував там уперше. Мільтон обняв мене однією рукою за плечі, і ми обидва поглянули на місто, а він сказав: «Теде, ви не просто стоїте над усім цим: ви перебуваєте над усім цим, і все це буде вашим». Мені відібрало мову від захвату, але він мене зрозумів. Зрозумів, — повторив Тед.

Кевін помітив, що Пол і Дейв кивнули з серйозними обличчями. У цьому є щось особливе, щось незвичне й дуже своєрідне, подумалося Кевінові. Можливо, вони всі опиняться на вершині світу. Раптом він усвідомив, що вони дивляться на нього.

— Думаєте, ми перебільшуємо? — запитав Дейв. — Зациклюємося на цій людині?

Кевін знизав плечима.

— Він вражає. Я сам трохи захопився, коли розповідав Міріам усе про фірму та про містера Мільтона.

— Таких, як він, один на мільйон, — сказав Пол. — Нам усім пощастило, що ми з ним.

— Так, так, — погодився Тед і підняв келих. — За містера Мільтона.

— За містера Мільтона, — проспівали Дейв і Пол, а тоді всі троє знову поглянули на Кевіна.

— За містера Мільтона, — сказав він, і вони випили. У нього з’явилося таке відчуття, ніби він щойно взяв участь у якомусь ритуалі. — Отже, — промовив він, — він влаштує бучну вечірку, еге ж?

— Туди прийдуть секретарки, а ще він завжди запрошує цікавих людей, — відповів Дейв. — Ви з Міріам чудово проведете час. Та що там, вам буде так добре, ви й незчуєтеся, як час пролетить.

— Схоже, буде весело, — сказав Кевін.

Троє співрозмовників