Читати книгу - "Адвокат диявола"

поглянули на нього. Усі вони однаково всміхались і здавалися такими схожими, наче вдягнули однакові маски.

Коли Харон зупинив лімузин перед їхнім будинком і відчинив двері, випускаючи їх, усі вони вже сміялися знову. Дейв щойно повторив анекдот, який йому розповів Боб Мак-Кензі, помічник окружного прокурора. Вони сміялися навіть у вестибюлі, і Дейвові довелося розповісти анекдот знову, цього разу охоронцеві Філіпу.

Кевінові подобалося відчуття товариства між ними. Вони не заспокоїлися й у ліфті, де жартували з вищої освіти один одного. Вони жартували, аж доки не розійшлися по квартирах.

Увійшовши до своєї квартири, Кевін побачив, що Норма і Джин сидять з протилежних кінців спінета і слухають, як грає Міріам. Коли він зайшов, вони підняли очі, подаючи йому сигнал не заважати. А Міріам так зосередилася на своїй грі, що й не почула, як він увійшов. Вона грала Бетховена і явно схвилювала дівчат. Він навшпиньки підійшов до дивана й сів. Коли вона дограла, він зааплодував разом зі всіма, і вона повернулася до нього з радісною усмішкою.

— Ох, Кеве. Я навіть не чула, як ти зайшов. Як давно ти тут?

— Дві дюжини тактів.

Він знизав плечима.

— Вона чудова, — сказала Норма. — Я саме розповідала їй, що в пентхаузі містера Мільтона є рояль, і щойно він влаштує вечірку…

— Він її влаштує в суботу ввечері.

— О, це чудово, — пропищала Джин. — Цими вихідними ти зіграєш для всіх!

— Я не така вже й вправна, — сказала Міріам.

— Не треба тут фальшивої скромності. Ти вправна і знаєш це, — строго відповіла Норма й повернулася до Кевіна. — Завтра по обіді ми їдемо на концерт до Центру Лінкольна — Малер, симфонія №2 «Воскресіння».

— Уявляєш собі, Кеве? Я нарешті знайшла людей, які теж полюбляють класичну музику.

— І рок теж, — докинула Джин.

— А ще не забувай про кантрі та вестерн, — промовила Норма.

Жінки засміялися. Кевінові подумалося, що вони й справді обіймаються та піддражнюють одна одну так, ніби дружили все життя. Міріам по-справжньому щаслива. Справи йдуть добре.

— Мені вже пора вшиватися, — заявила Норма. — Кевін удома, а значить, і Дейв удома.

— І Тед.

— О, — заговорив Кевін, коли вони почимчикували геть. — Джин, Тед буде в чудовому настрої. Він добився нокауту, навіть не пішовши в бій.

— Прошу? — вона скривилася так, ніби він зібрався сказати їй не щось приємне, а щось жахливе.

Він швидко позирнув на Міріам; йому здалося, ніби вона хитнула головою.

— Я про його справу, але, мабуть, дозволю йому розповісти вам першим.

— А. Тед ніколи не розповідає мені все в деталях. Він знає, як я не люблю про таке слухати. Я навіть не читаю про справи, коли про них розповідають у газетах.

— І я теж, — озвалася Норма. — Неприємні події в цьому світі краще лишати за дверима — так само як, перш ніж увійти, витирають ноги, — сказала вона й повернулася до Джин: — Здається, містер Мільтон висловився саме так?

— Ага.

Вони обидві, всміхаючись, ізнову повернулися до Кевіна. Він здивовано округлив очі та швидко сказав:

— Так, звісно.

— Бувай, Міріам. Поговоримо згодом, — проспівала Джин.

— Аналогічно, — додала Норма, і вони пішли.

Якусь мить Кевін мовчки дивився на зачинені двері. Тоді повернувся до Міріам.

— Ми так чудово провели день, — заговорила вона, перш ніж він устиг вимовити хоч слово. — Спершу пішли до Музею сучасного мистецтва. Там чудова виставка картин з Москви, яких ще ніколи не бачили на Заході. Пообідали ми у Віліджі. Норма знала один маленький заклад із просто чудовим кішем[10]. Тоді ми повернулися до житлових кварталів і пішли на денний показ отого австралійського фільму, від якого всі нестямляться. Там був чудовий саундтрек з Бетховена, тож, коли ми повернулися, я зіграла їм дещо з нього. Ой, — додала вона, ледве перевівши дух, — ми знали, що повернемося надто пізно, щоби приготувати вечерю, а тому зазирнули до чудового закладу з їжею на винос, і я купила салат з лобстерами, трохи французького хліба та пляшку шардоне. Нормально?

— Звісно.

Він захитав головою.

— Ти засмучений?

— Ні, — засміявся він. — Просто… радий, що ти рада.

— Ти теж гарно провів день?

— Так.

— Гаразд, — швидко сказала вона. — Дівчата кажуть, що я не маю тебе питати більше ні про що. Я маю працювати над тим, щоб ти викидав робочі проблеми з голови та розслаблявся по-справжньому. Отже… прийми душ, зручно влаштуйся. Я приготую вечерю та знайду добру фонову музику.

Не встиг він відповісти, як вона пішла, залишивши його зі спантеличеною усмішкою на обличчі.

Він був радий, що вона так швидко адаптується, проте щось у всьому цьому не давало йому спокою, наче короткий гострий біль у грудях. Може, це дурниці, а може, як часом і буває, перше передвістя чогось фатального.

Він відмахнувся від цього й попрямував до душу.

До настання вихідних у фірми «Джон Мільтон і партнери» з’явився ще один привід для святкування. Дейвові Котейну вдалося вмовити суддю не прийняти зізнання Карла Обермайстера у зв’язку з тим, що поліціянти, які його заарештували, та помічник окружного прокурора не дали йому можливості зателефонувати адвокатові раніше, ніж примусили зізнатися. Також суддя відмовився надати прокуророві дозвіл користуватися доказами, знайденими в Обермайстеровій квартирі, оскільки повний обшук квартири було виконано без ордера та попереднього висунення звинувачень.

Без зізнання та без узятих у квартирі доказів прокурор серйозно замислився, чи варто йому продовжувати роботу над справою. Містер Мільтон прогнозував, що звинувачення з Обермайстера буде знято до понеділка.

— Коли це станеться, — сказав Дейв, — Обермайстер поїде з міста.

— Але ж, Дейве, — поцікавився Кевін після службової наради, — невже ти не думаєш, що він коїтиме той самий злочин усюди, де опиниться?

— Кевіне, ти що, хочеш вийти на вулицю та заарештувати всіх, хто, на твою думку, може скоїти злочин? Ти б напхав тюрми під зав’язку. До того ж я закінчу працювати з Обермайстером. А щодо почуття провини, Кевіне, то тут схибив Боб Мак-Кензі. Хай він і живе з цим, — наголосив Дейв.

Кевін кивнув. Це було йому зрозуміло. Він і сам так висловився, коли Міріам збентежилася через те, як він захищає Лоїс Вілсон. Те, що він її захищав,