Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Шлях королів. Хроніки Буресвітла

Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

237
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 377 378
Перейти на сторінку:
До болю знайомим.

«Тоді ж він сказав дослівно те саме, — збагнув Далінар, похолонувши. — Усе це вже відбувалося. Я знову бачу те саме видіння».

Постать примружилась, вдивляючись у горизонт.

— Мені несила розгледіти всього, що в майбутньому. От якби Культивація — у неї краще виходить. А для мене майбутнє — наче розколота шибка. Що пильніше вдивляєшся, то рясніші по ній розповзаються тріщини. Найближче майбутнє я ще здатен передбачати, але про віддалене… можу тільки здогадуватись.

— Ти не чуєш мене, адже так? — спитав князь, нажаханий цим запізнілим усвідомленням. — І ніколи не чув.

«Кров моїх пращурів… він не ігнорує мене. А просто не бачить. І загадками не говорить. Таке враження склалося тільки тому, що я сприймав його репліки як зашифровані відповіді на свої запитання. Він не радив мені довіряти Садеасу. Я… я просто неправильно його зрозумів».

Усе довкола Далінара неначе здригнулося. Усі прописні істини — все, що він начебто знав. І сама земля під ногами.

— Ось що може статися, — промовив незнайомець, киваючи вдалину. — І боюся, що й станеться. Це те, чого він хоче. Справжня Руйнація.

Ні, стіна в повітрі не була великобурею. Гігантську тінь утворював не дощ, а хмара пилу. Тепер князь повністю згадав свою давню візію. Тоді вона на цьому й скінчилася — той спантеличено витріщався на стіну пилу, яка насувалася. Однак цього разу видіння тривало.

Постать обернулася до нього.

— Вибач, що чиню так із тобою. Сподіваюся, що все побачене до цього часу заклало підвалини твого розуміння. Однак напевне цього знати не можу. Мені невідомо, хто ти або як тут опинився.

— Я…

Що сказати? Хоча яка різниця?

— Більшість показаного тобі — це картини, які я спостерігав особисто, — продовжував незнайомець. — Але деякі, на кшталт цієї, породжені моїми тривогами. А коли я їх боюся, то повинен боятись і ти.

Каміння двигтіло. Щось спричиняло ту пилову стіну. І воно наближалося.

Земля йшла з-під ніг.

Далінар хапонув повітря. Скельна порода попереду дробилася, розпадаючись, і перетворювалася на порох. Він позадкував, щойно все довкола задрижало — потужний землетрус, супроводжуваний жахливим гуркотом конаючого каменю. Князь повалився додолу.

Настала страхітлива, пронизлива, болісна мить справжнього кошмару. Двигтіння, нищення та звуковий шал, з якими сама земля, здавалось, помирала.

А тоді все минулося. Далінар кілька разів удихнув і видихнув, перш ніж зіп’ястися на ослаблі ноги. Вони з незнайомцем стояли на самотньому шпилі стрімчака. Невеличкій тверді, яка — з невідомих причин — залишилася неушкоджена. Високо здіймаючись у повітря, вона скидалася на кам’яну колону в кілька кроків завширшки.

А вся земля довкола неї зникла. Щез Холінар. Провалився в темну безодню під ними. У князя закрутилася голова від стояння на крихітному останці, який дивом уцілів.

— Що це? — допитувався Далінар, хоча й знав, що співрозмовник його не чує.

Постать скорботно роззиралася довкола.

— Я небагато можу залишити тобі. Лише цих кілька картин — та на тому й усе. Хто б ти не був.

— Ці видіння… вони неначе літопис, правильно? Складена тобою хроніка, книга, яку ти залишив по собі, — от тільки я не читаю її, а дивлюся.

Незнайомець глянув угору.

— Навіть не знаю, чи хтось колись це побачить. Адже мене більше нема.

Далінар мовчав. Він нажахано зазирнув із самотнього шпиля в безодню.

— Та й ідеться не тільки про тебе, — повела далі постать, здіймаючи руку в повітря. У небі замерехтіло якесь світло, що його Далінар не зауважив раніше. Потому замиготіло й інше. Схоже, що сонце поволі згасало.

— Це стосується всіх, — додав незнайомець. — Я мав би здогадатися, що він прийде по мене.

— Хто ти? — спитав Далінар, звертаючись сам до себе.

Постать і досі вдивлялася в небо.

— Я залишаю це, бо має ж щось існувати. Надія дізнатися. Шанс, що хтось зорієнтується, як бути. Ти хочеш боротися з ним?

— Так, — мимоволі промовив князь, хоч і знав, що це було безглуздо. — Не знаю, про кого ти кажеш, але якщо він хоче зробити таке — значить, я битимуся з ним.

— Хтось повинен очолити їх.

— Я зроблю це, — сказав Далінар. Слова самі ли´нули з нього.

— Хтось повинен об’єднати їх.

— Я зроблю це.

— Хтось повинен захистити їх.

— Я зроблю це!

Постать на якусь мить замовкла. А тоді заговорила чистим рішучим голосом:

— Важить життя, а не смерть. Важить сила, а не слабкість. Важить шлях, а не прибуття. Треба повторити цю прадавню присягу й повернути людям Сколки, якими ті володіли колись, — він глянув на князя й зазирнув йому в очі. — Променисті лицарі повинні постати знову.

— Я й гадки не маю, як цього досягти, — тихо сказав Далінар. — Але спробую.

— Люди повинні дати відсіч усі гуртом, — продовжив незнайомець, підступаючи до Холіна та кладучи руку йому на плече. — Вам не можна поринати в чвари, як раніше. Він-бо збагнув, що дай вам тільки час — і ви самі собі станете ворогами. Що йому нема потреби з вами воювати. Адже можна змусити вас забути, можна нацькувати один на одного. У легендах оповідається, ніби ви здобули перемогу. Але правда в тому, що перемогли вас. І ви знову стоїте на порозі поразки.

— Хто ти? — знову спитав Далінар, уже тихше.

— Шкода, що я не можу зробити більшого, — повторив незнайомець у золотому вбранні. — Можливо, вам вдасться спонукати його обрати представника-«чемпіона». Бо він визнає певні правила. Як і кожен із нас. Це було би вам дуже наруч, а все ж справа непевна. Та ще й… не маючи Зоресколків… Ну, що міг — я зробив. І просто жах, що ось так залишив вас самих-самісіньких.

— Хто ти? — знову спитав Далінар. І в ту ж мить і сам здогадався.

— Я… тепер уже був… Богом. Тим, кого ви називаєте Всемогутнім, творцем людства, — постать заплющила очі. — Але зараз я мертвий. Одіозум убив мене. Вибачте.

Епілог

Про те, що найцінніше

— Ти відчуваєш це? — запитав Дотепник, немовби питаючи в самої ночі. — Щось тільки-но змінилося. Гадаю, це саме той звук, який видає світ, ідучи до вітру.

Троє охоронців стояли зразу ж за міцною та дерев’яною міською брамою Холінара

1 ... 377 378
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях королів. Хроніки Буресвітла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"