Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Шлях королів. Хроніки Буресвітла

Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

237
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 377 378
Перейти на сторінку:
й занепокоєно спостерігали за ним.

Ворота були зачинені, а ті чоловіки належали до нічної варти — не надто доречна назва для них. Вони ж бо не стільки вартували, скільки теревенили, позіхали, грали в азартні ігри або ж — саме тієї ночі — зніяковіло переминалися з ноги на ногу, слухаючи маячню божевільного.

У юродивця виявилися блакитні очі, і через те будь-які вибрики сходили йому з рук. Дехто скаже, що Дотепника мало би здивувати, якого значення надавали тамтешні люди такій простій штуці, як колір очей, але ж той багато де побував і бачив різні форми соціального устрою. Тож конкретно ця не здалася йому сміховиннішою за інші.

Ну й, звісна річ, ті люди чинили так не без причини, адже вона зазвичай існує. І в цьому випадку просто виявилась істотною.

— Ваша Ясновельможносте? — звернувся до нього один із вартівників, дивлячись туди, де на ящиках улаштувався Дотепник. Їх залишив там, склавши у штабель, купець, котрий дав на лапу нічним охоронцям, аби ті подбали, щоби ніхто й нічого звідти не поцупив. Але тому дивакові вони просто правили за зручне сидіння. Поряд примостився його клунок, а на колінах лежав ентір — чотирикутний струнний інструмент, якого він саме настроював. На ньому грають, ось так і тримаючи, — зверху перебирають струни.

— Ваша Ясновельможносте? — повторив вартівник. — Що ви там робите?

— Чекаю, — відказав божевільний. І, звівши очі, кинув погляд на схід. — Чекаю, коли гряне буря.

Від цього охоронці зніяковіли ще більше. Тієї ночі великобурі не прогнозувалося.

Дотепник забренькав на ентірі.

— Давайте заведемо розмову, щоби згаяти час. От скажіть: що саме цінують люди в собі подібних?

Він грав, так наче його слухачами були мовчазні будівлі, провулочки та вичовганий брук. Вартові мовчали. Вони, здавалось, не знали, що й думати про цього вбраного в чорне світлоокого, котрий прибув до міста перед самими сутінками, а тоді всівся на ящиках біля брами й заходився музикувати.

— Ну? — зажадав відповіді Дотепник, на мить припиняючи гру. — Як ви гадаєте? Що за хист повинна мати людина, щоб він був найбільше шанованим, найдужче поважаним і сприймався б як найцінніший?

— Е-е… може, до музики?

— Поширена відповідь, — зауважив той, узявши кілька низьких нот. — Я колись запитував про це кількох дуже мудрих учених. Що вважається в людей найціннішим обдаруванням? І одна вчена назвала мистецький хист, як ти щойно проникливо здогадався. Інша надала перевагу потужному інтелекту. А остання обрала талант винахідника, здатність розробляти й створювати хитромудрі пристрої.

Він не награвав на ентірі певну мелодію, а просто там-сям пощипував струни, час від часу виконуючи гаму або беручи квінтакорд, — неначе ті теревенили між собою.

— Мистецький геній, — промовив Дотепник, — талант винахідника, гострота розуму, творче мислення. Що ж казати — шляхетні ідеали. Більшість людей, коли їх запитуєш, обирає певний пункт із цього переліку й іменує його найвеличнішим даром, — він смикнув за струну. — Як же красиво ми брешемо!

Охоронці перезирнулися. Світло закріплених на стіні смолоскипів фарбувало їхні обличчя жовтогарячим кольором.

— Гадаєте, я цинік, — повів далі дивак, — і зараз, мовляв, скажу вам, ніби люди, позірно цінуючи такі ідеали, нишком шанують значно ниціші вміння, як-от натоптувати калитку чи здобувати ласку жінок. Що ж, я цинічний, однак у цьому випадку й справді вірю в щирість тих учених. Їхні відповіді свідчать на користь людської душі. Бо в серці своєму ми хочемо вірити у видатні здобутки та чесноти, які й обираємо. Ось чому наша брехня — а надто звернена до самих себе — настільки чарує.

І він заходився виконувати справжню пісню. Спочатку простеньку мелодію — неголосну та невигадливу. Якраз для тихої ночі, коли змінився весь світ.

Один із вартових прокашлявся:

— То який же з людських талантів — найцінніший?

У його голосі звучало щире зацікавлення.

— Не маю навіть найменшої гадки, — зізнався Дотепник. — На щастя, не про це в нас і мова. Я ж бо не питав, що найцінніше. Моє запитання починалося так: «Що саме цінують люди…» І різниця між цими формулюваннями водночас крихітна й величезна, мовби весь наш світ разом узятий.

Він продовжив пощипувати струни, виводячи мелодію. Ентір — не той інструмент, на якому можна грати абияк. Так не робиться — принаймні тими, хто має хоч якесь уявлення про пристойність.

— У цьому, як і в усьому іншому, нас видають наші ж дії, — продовжив музи´ка. — Коли художниця створює справжній шедевр — причому в новаторській, самобутній манері, — вона здобуває славу метра й засновує свіжий напрям у мистецтві. А якщо інша, працюючи незалежно від попередниці й виказуючи точнісінько той самий рівень майстерності, повторить її досягнення вже наступного місяця? Чи заживе вона тієї ж слави? Ні. Її вважатимуть епігоном.

Розум. Якщо видатний мислитель розробить нову теорію в математиці, фізиці чи філософії, ми назвемо того мудрецем. Сидітимемо біля ніг цього вченого мужа, ловлячи кожне слово, і запишемо його ім’я на скрижалях історії, щоби тисячі й тисячі благоговіли перед ним. Але якщо хтось інший самостійно сформулює ту ж теорію, проте загається з публікацією хоча би на якийсь тиждень? Чи запам’ятають його як генія? Ні. Про нього забудуть.

Талант винахідника. Скажімо, жінка патентує новий пристрій, що має величезне практичне значення, — хитромудрий фабріал чи ще якийсь подвиг інженерної думки. Вона здобуде славу новаторки. Але якщо друга, не менш обдарована, створить аналогічний пристрій на рік пізніше — не знаючи, що такий уже існує, — чи винагородять її за творчі здібності? О, ні. Назвуть шахрайкою чи плагіаторкою.

Він смикнув струни, і мелодія полилася знову. Але в її переливах, що в’язли у вухах, все ж учувалися нотки ледь помітної іронічності.

— Отже, — повів далі Дотепник, — якого ж висновку ми доходимо? Чи справді геніальний розум — саме те, що й захоплює нас? Якби все залежало від його вигадливості та сили, хіба не шанували б ми таких людей незалежно від того, стикалися ми з чимось схожим раніше чи ні?

Але ж це не так. Порівнюючи два шедеври, які ні в чому не поступаються один одному, ми надаємо перевагу тому, який постав першим. Не має значення, хто й що створює. Важливо створити це раніше за інших.

Тож нас чарує не краса. Не сила думки. Не винахідливість, мистецький хист або майстерність як такі. Найцінніший дар, що

1 ... 377 378
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях королів. Хроніки Буресвітла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"