Читати книгу - "Життя у позику"

class="p1">Він різко відчинив двері.

— Ліліан! Де ти була? — вигукнув.

Ліліан уже раніше зауважила, як він переходив вулицю.

— У Венеції, Клерфе. Я ж казала, що хотіла б колись вибратися до Венеції. У Римі я нагадала собі цей намір.

— Отже у Венеції! Чому ти не зателеграфувала мені? Я приїхав би. Як довго ти там була?

— Ти допитуєш мене?

— Ще ні. Я шукав тебе всюди, але про Венецію не подумав. З ким там ти була?

— Це означає, що ти мене все ж таки допитуєш?

— Мені дуже тебе бракувало! Я хвилювався, що бозна-що з тобою сталося! Ти не розумієш цього?

— Розумію. Хочеш спробувати цих креветок? Мають присмак водоростей і моря.

Клерфе взяв від неї картонну тарілку з креветками і викинув усе у вікно. Ліліан визирнула за ними.

— Ти попав на дах зеленого сітроена. Якби зачекав секунду, вони впали б на голову товстої блондинки у відкритому рено. Подай мені, будь ласка, мій кошик з мотузкою. Я далі голодна.

Якусь хвилю здавалося, що Клерфе викине кошик услід за креветками. Врешті подав його Ліліан.

— Передай йому, щоб послав нагору ще одну пляшку рожевого. І зійди з цього вікна, щоб я тебе міг обняти.

Ліліан вихилилася з вікна, щоб спустити знову кошик. Клерфе чекав терпляче. Пролунав стукіт. Він відчинив двері, взяв у офіціанта вино і випив келих, слухаючи, як Ліліан гукає з вікна, що хотіла б ще кілька жмень креветок. Потім роззирнувся по покою. Побачив її туфлі, розставлені в різних місцях, трохи білизни на стільці, а за відчиненими дверима шафи її сукні. «Вона знову тут», — подумав Клерфе, і його охопило глибоке, невідоме йому досі, почуття спокою.

Ліліан обернулася з кошиком в руці.

— Але ж пахнуть! Ми поїдемо теж колись на море?

— Так. До Монте-Карло, якщо хочеш. За якийсь час мушу там стартувати на перегонах.

— Знаєш, Клерфе, я не хотіла залишатися у Венеції так довго. Лише кілька днів. Але я не почувалася добре.

— Що з тобою було?

— Застуда.

Вона бачила, що не повірив їй. Це викликало у неї справжнє захоплення. Через його недовір’я навіть кровотеча здавалася їй менш правдоподібною, а вже точно не такою серйозною, як думала. Раптом відчула себе, як товстуля, яка схудла на двадцять фунтів, не зауваживши цього. Ліліан сперлася на Клерфе, він пригорнув її.

Від ріки пролунав сигнальний ріжок якогось буксира. На борту молода жінка розвішувала на шнурках кольорове прання. У дверях кухні дівчинка бавилася з песиком. За кермом стояв шкіпер в самій сорочці і насвистував.

— Бачиш це? — запитала Ліліан. — Завжди мене охоплює заздрість, коли на це дивлюся. Сімейне умиротворення! Те, чого хотів Бог.

— Якби ти мала таке ж умиротворення, я потай висів би на найближчій пристані.

— Це не перешкоджає мені заздрити. Ми підемо по «Джузеппе»?

Клерфе обережно підняв її на руках.

— Я тепер не маю бажання ані приганяти «Джузеппе», ані їхати до лісу. На це у нас ще доволі часу увечері.

16

— Словом, ти вирішив тримати мене під замком, — сміючись, сказала Ліліан. Клерфе не сміявся.

— Ні, я не збирався тебе замикати. Я хочу одружитися з тобою.

— Навіщо?

Ліліан, лежачи в ліжку, поглянула під світло на пляшку вина. Шиби на вікнах здалися мовби залиті кров’ю. Клерфе відібрав у неї пляшку.

— Щоб ти знову якогось дня не зникла без сліду.

— Я залишила свої валізи в «Ріці». Ґадаєш, що одруження прив’язує жінку більше, ніж вбрання, і що вона швидше повернеться?

— Я хочу одружитися не для того, щоб ти поверталася, а щоб ти залишалася. Втім, гляньмо на це з іншого боку. У тебе залишилося мало грошей. Від мене ти нічого не хочеш брати.

— Адже ти сам нічого не маєш.

— Я зберіг свою частку від двох перегонів. Крім того, дещо у мене було і дещо я ще зароблю. На цей рік нам вистачить.

— Добре, тоді почекаємо до наступного року.

— Навіщо чекати?

— Ти переконаєшся, що це нісенітниця. На які гроші ти купуватимеш мені наступного року сукні і туфлі? Ти ж сам казав, що твій контракт витікає у кінці року.

— Наша фірма запропонувала мені представництво.

Піднявши ногу, Ліліан критично роздивлялася її. «Скоро вона вже стане занадто худа», — подумала.

— Ти хочеш продавати авта? Не уявляю тебе в цій ролі.

— Я теж, але я не міг собі уявити багатьох речей, які пізніше робив. Або хотів робити. Наприклад одружитися з тобою.

— Чому раптом ти хочеш усе нараз? Стати шанованим продавцем авт і одруженим.

— Ти говориш так, мовби одне і друге — це справжня катастрофа.

Ліліан вислизнула з ліжка і узяла халат.

— Де ти хочеш продавати ті авта?

Клерфе завагався.

— В окрузі Тулуза скоро буде вакансія. За кілька місяців. Восени.

Ліліан стала зачісуватися.

— Незабаром я буду застарим, щоб вигравати перегони, — сказав Клерфе з ліжка до її спини. — Я ж не Нуволарі і не Караччола. Напевно, я міг би влаштуватися кудись тренером, але тоді мені знову довелося б переїжджати з місця на місце, як нашому товстунові Чезаре, — відколи перегони почали влаштовувати в Африці і в Південній Америці, він навіть взимку не бачить дружину. Ні, з мене досить. Я хочу змінити своє життя.

«Чому вони завжди хочуть змінювати своє життя? — подумала Ліліан. — Чому хочуть змінювати те, чим здобули жінку? Хіба ніколи не спадає їм на думку, що тому ймовірно жінку втратять? Навіть Маріо хотів останнього дня відмовитися від свого буття жиголо і розпочати зі мною зразкове життя. А тепер і Клерфе, який вважає, що мене кохає, і якого я кохала, бо, як і я, здавалося, не мав перед собою майбутнього, теж хоче усе змінити і до того ж думає, що я маю бути з цього приводу щаслива».

— Я не раз розмірковувала, чи люди такі, як ми, повинні одружуватися, — сказала вона. — Але жоден з аргументів не здався мені достатньо вагомим. Особливо той, що його висунув хворий шахіст у нашому санаторії. Він сказав, що в хвилину смертної туги добре мати поруч із собою близьку людину, але я думаю, що людина в такі моменти так само безнадійно самотня, і ледве чи зауважить, що біля її ліжка зібралася ціла громада вірних приятелів. Камілла Албеі, яка померла в санаторії, хотіла, щоб хоч один з її коханців був присутній при її смерті, і для певності, хоч коштувало їй це багато зусиль, мала роман з трьома водночас і подбала, щоб усі впродовж одного дня могли опинитися біля її ліжка. Задля цього затягнула понад