Читати книгу - "Ukrainian dream «Последний заговор»"

сделать, только время нужно. Двух дней мало.

— Больше ждать не могу, два дня — максимум.

— Тогда сумму придется увеличить. До двадцати.

— Десять и все, ты знаешь, я эти деньги не рисую. Я сказал десять, значит, десять.

— Тогда разговора не будет, — він підвівся, щоби піти.

— Сядь, — кинув цигарку на стіл.

— Вы не понимаете, о чем идет речь, вы не понимаете, с чем сопряжено освобождение Марка из СИЗО.

— Да мне и не надо этого понимать, меня волнует только одно — будет Марк через два дня на ринге или нет. Все, больше меня ничто не печет.

— Он сейчас лечится, завтра должны выписать.

— А что с ним?

Офіціант приніс замовлені страви, поклав на стіл.

— Да побили его. Пытали. Вроде вылечили.

— Как там следователь?

— Кравцов — парень крепкий, крученый и хитрый, но у него есть то место, за которое можно уцепить.

— Ну?

— Он взятки берет. Причем берет по-крупному. Начальство знает. Но у них там такая договоренность: он берет и дает им процент, они на это закрывают глаза, но только до тех пор, пока он не засветится. Если он, не дай Бог, попадает, всё — они концы обрубают, и он тонет. Спасать никто не будет.

— Ну и что, вы придумали что-то?

— Мы начинаем работать. Если сумма нас устроит, дело будет улажено.

— Ладно, двадцать тысяч. Но только послезавтра Марк должен быть у меня.

— Мы будем работать.

— Ну-ну, — Арцания встав і, не подавши руки, пішов до виходу. Чоловік, із яким він щойно спілкувався, зосереджено дивився йому вслід.

Кравцову зателефонували вночі, коли він повернувся з роботи й саме збирався вкластися спати. Дружина була в матері, і йому не було з ким поговорити перед сном. До того ж йому сьогодні передали крупну суму грошей, і Кравцов був щасливий та втомлений. Він дуже хотів спати.

— Алло, Кравцов слушает.

— Привет, Кравцов. Ты деньги получил сегодня?

— Ты кто? Какие деньги?

— Да какая тебе уже разница, кто я? Тебе деньги за улики, которые были по делу Крамаря, передали?

— Ну.

— Гну, Кравцов. Это подстава была. Тебя свои обработали. Теперь ты на крючке. Попытаешься сорваться — сдадут.

— Вы чего хотите? — Кравцов відчув, як на чолі виступив холодний піт.

— Нам нужен Марк Лютый. Там против него кое-что есть. Наркотики, да?

— Да.

— Так вот, наркота должна исчезнуть, а Марк — выйти на свободу. Ты понял?

— Да вы что? Это же дело такого масштаба! Да мне же жопу порвут.

— Так тебе ж… — на другому кінці дроту хтось усміхнувся, — короче, Кравцов, парня выпускай, иначе всплывут все твои грешки, и ты сам сядешь надолго, понял?

— Я попытаюсь.

— Ты пытаться в туалете будешь. Парень должен быть на свободе. Мы даем сроку сутки. Все, спи спокойно, Кравцов, и дыши полной грудью. — Зв'язок урвався.

Кравцов поклав слухавку й пішов на балкон. Він стояв, спершись на стіну, та дивився в небо. Знав, що виходу нема, але випустити Марка — це не те ж саме, що винести на світло всі свої гріхи. Кравцов вирішив обрати перше. Він зайшов до кімнати, підняв телефон.

— Алло, это Кравцов. Кто на дежурстве сегодня? А. Я сейчас подъеду. Дело есть. Да. Бывай.

Він швидко вдягнувся і вийшов із квартири. За сорок хвилин уже відчиняв двері свого кабінету. На годиннику — третя ночі.

Наступного вечора Кравцов сидів у своїй квартирі на кухні та пив мартіні. Окрім нього, в квартирі не було нікого. На столі лежали гроші, недопалки, фотокартка дружини й пістолет. Він щойно розмовляв із начальством і зрозумів, що йому треба піти. Ніхто не сказав це відкрито, але та перспектива, яку йому намалювали, його абсолютно не влаштовувала. Кравцов був готовий до цього ще тоді, коли вперше взяв гроші від якогось банкіра за те, аби випустив його сина, малого придурка, затриманого за зґвалтування, учинене в батька у квартирі. Малому світило років вісім, а Кравцов його відмазав, і винною зробили ту дівчину, яку хлопець трахнув на батьковому ліжку. Кравцов ще тоді зрозумів: рано чи пізно все це закінчиться. І він морально готував себе до цього. Він ще тоді вирішив: якщо попадеться, не буде відмазуватися, просити, аби йому дали ще один шанс. Він знав, що саме зробить.

Кравцов узяв зі столу пістолет і довго дивився у вікно. За вікном смеркало, і легенький вітерець приносив у квартиру прохолоду. Кравцов знав, що Марк не винен, і десь підсвідомо він таки відчував якесь полегшення від самої думки про те, що принаймні перед смертю зробив добру справу, випустивши Лютого. Втім, навіть ця думка мало тішила його. Йому враз стало сумно, і він зрозумів, що жити, за великими рахунком, зовсім не цікаво. Життя набридає, якщо в ньому немає чогось більшого за саме життя. В житті Кравцова оцього великого й непересічного не було. Тому він ще раз перевірив магазин, у ньому було три патрони, звів гачок та, приклавши пістолет до скроні, глибоко вдихнув і вистрілив. Тіло відкинуло до плити, і кров, яка бризнула на стіну, залишила на ній великі червоні плями.

Тіло Кравцова знайдуть наступного дня, коли дружина, повернувшись додому, побачить на кухні мертвого чоловіка. Її забере швидка з діагнозом «нервовий зрив». Тіло Кравцова відвезуть до моргу й поховають за день. Про причини самогубства ніхто з колег не говоритиме. Кравцову було 34 роки.

Розділ 28 (Chapter 28)

Ян Урманіс під'їхав до Міністерства внутрішніх справ о шостій вечора. На нього вже чекали. Полковник у цивільному зустрів його і провів до ліфта. Урманіс був злий і в нього дуже хижо світилися очі. Полковник намагався уникати його погляду.

На третьому поверсі вони вийшли, і Урманіс, зробивши жест рукою, змусив полковника залишитись у ліфті, а сам пішов до кабінету Бориса Мирческу, міністра внутрішніх справ.

— Чекає, — секретарка перелякано кліпнула оченятами й різко підвелася. Віце-прем'єр навіть не глянув на неї, відчинив двері і, сильно грюкнувши ними, залишився сам на сам із Борисом Мирческу. Той сидів за столом і курив цигарку.

— Тебе хоть что-то можно доверить, а? — підсунув стілець, сів.

— Ну, мы работали. То, что вытворил Кравцов, было полнейшей неожиданностью, — він не виправдовувався, він говорив спокійно й рівно.

— Кто освободил Марка?

— Есть подозрения, что это работа Арацана. Но, опять же, мы не можем говорить наверняка.

— Ой, Боря, — він ударив рукою по столу, — да кто такой твой Арацан? Ты что, не понимаешь, какая бомба может быть у Марка, а? Причем здесь этот