Читати книгу - "Ukrainian dream «Последний заговор»"

грузин? Это что, из-за какого-то тунгуса Кравцов будет пулю себе в лоб пускать?

— Но Кравцов…

— Я знаю, — підвівся, підійшов до стіни. — Я знаю, кто такой Кравцов, я изучил его дело и точно знаю, что на Арацана он бы не повелся.

— Хочу сообщить, Ян Дмитриевич, что Давид Арцания не тунгус и не пешка, на которую бы не повелся Кравцов. За ним стоят довольно серьезные люди, которые имеют свой интерес в бизнесе Арацана. Подпольные бои смотрят не только спорстмены и бандиты, но и члены правительства, и нардепы, и олигархи. Если бы Арацан был им не нужен, его бы давно уже не было. Мы изучили ситуацию. — Нарешті цигарка зітліла, і він кинув її в попільничку. — Завтра в Киеве пройдут очень хорошие бои, будут бойцы из Британии, Америки, Германии, Осетии и даже Японии. Арацан ставит на Марка хорошие деньги: Марк — его надежда. Кроме того, Арацан пообещал местным крутым, что наш парень победит, и ставки там не стогривенные. Поверьте, это серьезная причина, чтобы сделать все возможное для освобождения Марка.

— Ну и что ты прикажешь делать? — пішов до вікна.

— Это ваше дело — приказывать.

— Так вот что я тебе прикажу, Боря, — буквально підбіг до нього і схилився до столу. — Убери Марка как хочешь. Это меня не волнует. Но Марка должно не стать, усек? Пусть его убьют во время боя, — здається, йому ця думка самому сподобалась, і він навіть трохи заспокоївся: — О, хорошая идея, прислушайся, Боря. Пусть так и будет: Марк умрет от удара. Именно так.

— Попробуем, но это маловероятно: на него слишком много денег поставили.

— Реши этот вопрос.

— Решим. Но в любом случае мы отработаем все возможные варианты и Марка ликвидируем.

— Три дня, — показав три пальці. — Ты понял? Три, — підніс руку до очей Борису, — через три дня ты должен мне сказать: «Марка больше нет».

— Это все?

— Да, это все.

— Так, может, коньяка?

— Нет, — після паузи, — нет, у меня плохое настроение, я пошел.

Ян Урманіс вийшов із кабінету. В коридорі його вже чекав полковник. Він пішов сходами вниз і чув, що той іде слідом.

— Не нужно за мной ходить, — повернувшись біля виходу.

— Приказ.

— Приказы отдаю я, — він усміхнувся й пішов до машини. Полковник його жарту не зрозумів і тому не всміхнувся. Втім, Ян цього не помітив. Він зачинив дверцята, і авто виїхало з двору. Полковник провів його очима.

Розділ 29 (Chapter 29)

— Маша, а у тебя есть мечта?

— Есть. — Маша лежала поперек ліжка, і її голова торкалася його грудей, рукою вона ніжно гладила йому обличчя.

— Какая?

— Белая, пушистая, мягкая.

— Что это?

— Норковая шуба за полторы тысячи долларов, — вона засміялася і, перевернувшись на живіт, поцілувала його тіло.

— Мы будем заниматься любовью или ляжем спать?

— Не знаю. А ты хочешь? — Маша сперлася на лікті й подивилася йому в очі, в цій напівтемряві вона ледве могла їх розгледіти.

— Да, я хочу. Ты такая нежная, и с тобой приятно заниматься этим, — обійняв її і, поклавши руку під голову, поцілував вуста. Вона потягнулася до члена, і він тихо застогнав, увесь напружився й торкнувся її язиком. Вона відповіла тим самим, сіла на нього верхи, і цієї миті замок клацнув, і двері відчинилися, вона скрикнула, а він завмер.

Вони почули кроки. В коридорі спалахнуло світло. А за мить до кімнати хтось увійшов і натиснув вимикач.

— Марку, ти? — вона прикрила груди й перелякано кліпала очима.

— Я. Це хто під тобою? — він кинув на стілець сорочку і важко опустився в крісло.

— О, це Руслан, знайомся.

— Привіт, — Руслан намагався підвестися.

— Лежи. Підеш трохи пізніше. Коли я помиюся.

— Ми маємо піти, Марку?

— Так, Машо, ви маєте піти.

— А тебе з в'язниці назавжди випустили? — знайшла рукою комбінацію й натягнула на голе тіло.

— Так, — устав із крісла, зняв джинси, вони були брудними, і від них неприємно пахло. — Коли я вийду з ванної, вас тут уже не повинно бути. Мені не шкода квартири. Просто зі мною може статися все, що завгодно, і краще вам не бути поряд зі мною, коли це станеться. Бувайте, Машо і Руслане. Телефонуйте, — Марк пішов до ванної, і вони почули, як із крана потекла вода.

Речі складали недовго. У них не було багато речей. Коли Марк полежав у теплій воді, змив із себе увесь бруд, три рази вимив голову й почистив нові, вставлені зуби, їх у квартирі вже не було. Марк полегшено зітхнув, узяв слухавку та, набравши номер, тихо і схвильовано промовив: «Дашо, це я. Так, удома. Ні, не треба нічого робити. Я сам зателефоную, коли все владнається. У мене ще дуже багато справ. О так, дуже, дуже скучив, але не зараз, па». Він вимкнув телефон і, впавши на ліжко, одразу заснув, він навіть не помітив, що Маша виходячи забула зачинити вхідні двері. Він уже нікого не боявся, він уперше за кілька місяців нормально спав.

Філософський відступ

Люди поділяються на два типи: переможці та переможені. І все. Усілякі інші класифікації — повна дурня й обман. Є ті, хто зумів перемогти себе самого, а є ті, хто здався і став бранцем своїх власних бажань, амбіцій, слабкостей, звичок, уподобань, ілюзій, вірувань. Оці люди, — їх значно більше, — вони теж були народжені, як і всі люди взагалі, перемагати. Але боротьба здалася їм занадто жорсткою і навіть жорстокою, і вони вирішили скласти зброю. Не можна здаватися, за жодних умов, ні в якому разі не можна кидати меч і піднімати руки, треба йти до кінця, треба вірити в те, що ти зможеш завдати ворогові смертельного удару. Люди, приходячи у світ, знають: їм можна все. Ця істина захована не в їхньому розумі — у серці. З часом люди цю істину втрачають, вони перестають їй вірити й коряться тому, що можуть зробити тільки те, що їм дозволять зробити. Жити за правилами, законами, бути керованим тільки висловами «можна — не можна» — оце доля переможених. Їх видно. У них геть згаслі погляди, їм не можна вірити, у них не варто нічого просити, їм просто треба подати руку, коли вони про це попросять, і знову піти.

— Марк, Марк, Марк! — Толя стояв над ним і бив по щоках. — Марк, ты слышишь?

— Чую. Чого ти кричиш? — Марк розплющив очі й подивився Толі на перенісся.

— А че ты на полу лежишь? У тебя бой через десять минут!

— Думаю. А ти що