Читати книгу - "Зруйноване гніздо, Адріан Феофанович Кащенко"

заграли з радощів, що він може досягти того,

чого бажає.

- Дозвольте мені взяти оту козачку за себеї - сказав він і навіть

уклонився управителю.

Управитель глянув на нього здивовано. .

- Хіба ти не нагледів собі дівчини, що хочеш взяти молодицю та ще

й з дитиною?

- Дуже ся козачка мені в око впалаї - одповів прикажчик. -

Дозвольте взяти!

- Ну, коли охота, то й бери!

- Шкода, що заходить Спасівка... - сказав прикажчик. - Доведеться

два тижні дожидати.

- Підождеш... Неабиякий великий час! - сказав управитель,

посміхаючись, і залишив розмову.

Повернувшись од управителя, прикажчик зразу ж пішов до Галі.

- Бачиш, хахлушка, - сказав він, - який я до тебе приязний:

замість того, щоб тебе засікли на смерть за непокірливість, я зроблю

тебе прикажчицею, моєю жінкою. Будеш найстарша на селі.

Галя зрозуміла речі прикажчика так, що вона стала удовою, і

зблідла як крейда.

- Хіба Демко помер? - ледве вимовила вона.

- А дідько його знає, чи він живий, чи помер! - одповів прикажчик.

- Втік він зі служби і невідомо, де єсть!

- Так він же живий!

- Однаково, що вмер, коли пропав без вісті. Отже, лагодься до

вінця. Після спасівки зараз і поїдемо до Микитиного Рогу. Там саме

тільки посвятили церкву і піп нас перших обкрутить.

Прикажчик пішов геть, Галя ж навіть не збагнула, чи він жартував,

чи правду говорив.

Проте через кілька днів вона почула, що прикажчик справді

лагодиться до шлюбу і упорядковує свою господу. Нещасній жінці світ

потьмарився в очах з тієї звістки і вона ледве дійшла до своєї хати.

Душу її сповили тяжкі думки:

“Що чинити? - думала вона з мукою у серці. - Може, справді москалі

не такі християни, як ми, і у них таки й можна вінчати од живого

чоловіка? Як же врятуватись? Невже ж назавжди залишити надію жити з

любим Демком? Невже мати за чоловіка свого ворога, чужинця?”

Тут саме в колисці прокинувся Миколка і простяг до неї свої

рученята. Галя вхопила його і почала тулити до лона.

- Дитинко ж моя ріднесенька... Сирітка од живого батька! Та коли б

же не ти, так знала б я що чинити: лиман глибокий... У ньому знайшла б

я край своїм стражданням. Куди ж я тебе подіну, дороге моє немовлятко?

Далі молода жінка, держачи дитину біля лона, стала навколішки до

образів і почала молитись:

- Не попусти, Боже, такої неправди! Ти звінчав мене з Демком, то й

поверни мені його! Не дай мойому ворогові, чужинцю-нехристу, знущатись

над моїм тілом і душею. Не попусти, щоб син мій звав батьком когось

іншого од рідного свого батька, Демка!

Довго стояла Галя перед образами і те моління заспокоїло її. Вона

встала повна надії, що те не може статись, щоб її звінчали з

прикажчиком. Та не вспіла вгамуватись її збентежена душа, як

прикажчик, неначе його кликали, вже й тут, у Галиній хаті.

- Що ж, моя молода, - говорив він жартливо, - чи все упорядкувала

до шлюбу?

- Не буде того ніколи! - одповіла Галя спокійно й рішуче.

- Як то не буде ніколи, коли управитель звелів!

- А так, що й піп од живого чоловіка не звінчає.

- На те єсть наказ начальства, що як хто з служби втече, так можна

його жінку звінчати з іншим.

- Не може бути таких наказів, бо то було б проти Бога. До того ж

піп повинен спитати мене, чи згодна я піти за вас, я ж скажу, що

незгодна.

Прикажчик почав глузливо сміятись:

- Ой яка ж ти дурна... сказано хахлушка! То тільки у панів так, що

своєю волею дівки заміж ідуть: кріпачки ж ідуть за того, за кого пан

звелить.

- Як-то? - злякано спитала Галя. - І піп не питає про згоду?

- Може, й питає, якщо то так ведеться, та тільки не звертає уваги

на те, що молода говорить, а робить те, що наказує пан. Не потурати ж

дівкам. Може, яка і зовсім не хотіла б заміж іти, так панові ж треба,

щоб був приплід, щоб кріпаків у нього більшало. Отже я ласкою кажу

тобі: покинь ти дрочитись, бо все одно я й зв'язану звінчаю тебе з

собою. Не першу тебе силою будемо вінчати, знаємо, як те зробити!

Знову смертельна нудьга опанувала душу Галі і вона ридала, поки

знесилена не впала на лаву.

Минали один по одному тяжкі дні. Наближалася друга Пречиста, а там

уже можна було й вінчати. Не знаходячи собі ніякого порятунку, Галя

знесилилася серцем і нею опанувала розпука. Проте ся