Читати книгу - "На твоєму боці, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Добре, я згодна, – кажу, поки не передумала. Ніка радісно плескає в долоні, а я намагаюсь усміхнутися. В принципі, не все так жахливо. Зарплата в клубі дійсно хороша. Єдине, що напружує – власник клубу, який досить дивно поводиться.
Остання на сьогодні пара – фізкультура. Чесно кажучи, страшенно її не люблю, але діватись нікуди – треба йти.
У роздягальні переодягаюсь у лосини та туніку, а на ноги – кросівки. Волосся збираю у хвіст і йду за іншими дівчатами у спортзал. Хлопці з нашого курсу вже розминаються для гри у баскетбол, і серед них я бачу Мазурів.
Мої одногрупниці одна наперед одної роблять розминку і демонструють братам свої форми. Ну це просто рай для Дана, он який щасливий – світиться весь. Ян його щастя не поділяє, і взагалі, відчуття таке, що він бажає бути десь в іншому місці зараз.
Настя також не відстає і доволі зосереджено нахиляється перед Даном, щоб доторкнутися пальцями свого ж взуття. Схоже, подруга не втрачає надії знову опинитися в ліжку Дана. Ну нічого життя її не вчить! Тільки цього разу я не буду витирати їй сльози.
Розминку я пропускаю і, коли дівчата займають лавки, сідаю якомога далі від гравців, під самі двері. Знаю, що зараз розпочнеться запекла гра і в такі моменти отримати м'ячем по голові доволі легко.
Зате Настя з іншими дівчатами кричать слова підтримки Дану і не боїться отримати по голові. Ех, що не зробиш заради уваги хлопця?
Маю визнати, що брати Мазури виглядають ефектно під час гри. У них чудово виходить працювати в парі, тому вже за п'ять хвилин їх команда веде в рахунку. Дівчата мало не божеволіють від щастя і голосно підтримують Мазурів, а я тільки очі закочую до неба.
В один момент розумію, що варто сходити у вбиральню. Заодно і час швидше мине. Але встигаю тільки на ноги підвестись, коли мені в плече прилітає м'яч, і від несподіванки я падаю на підлогу, ще й задом вдарившись.
– Пробач, Лізо! – до мене підбігає одногрупник Коля і руку подає. Розумію, що він ненавмисне, і тільки-но збираюсь її прийняти, коли несподівано його відштовхує… Ян!.
– Ти сліпий?! – гиркає Мазур і сам хапає мене за руку. Не встигаю обуритись, а він уже ставить мене на ноги і похмуро розглядає. – Не поранилась?
– Я не навмисне! – кричить Коля і дивиться на Яна так, наче збирається вдарити.
– Так, стоп! – поміж них стає Дан і допомагає уникнути конфлікту. – Жива, сонце?
Киваю і чомусь відчуваю збентеження під прямим поглядом Яна. Він став на мій захист… Але навіщо?
Тренер дає команду продовжити гру, тому хлопці змушені повертатись, а я тим часом таки залишаю зал. Йду у вбиральню і вмиваю обличчя холодною водою. Не розумію, що зі мною не так. Що це за реакція на Яна? Мабуть, просто не очікувала, що він мене захистить.
– І що це було? – питає Настя, з'явившись у вбиральні. Вона стоїть у мене за спиною, склавши руки на грудях, і чекає пояснень. – Досі будеш говорити, що між тобою і Мазуром нічого немає?
– Я не зобов'язана перед тобою звітувати, – кажу спокійно. – Ти образилась не зрозуміло на що. Просто тобі не сподобалось, що Мазур звернув на мене увагу. Це ж так?
– Ти сама говорила, що між вами нічого не може бути, але після того, як він став на твій захист…
– Настю, ми ж подругами були! – зупиняю її. – Ти серйозно зараз? Будеш ревнувати його до мене?
– Я хочу спробувати з Яном! – випалює. – Якщо з Даном не вийшло, то може вийти з іншим братом! Але ти забрала увагу обох!
– Ну пробач, – мені прикро, що Настя виявилася такою… заздрісною. – Я думаю, що нам не варто жити разом. Спробую домовитись з адміністрацією, щоб мені знайшли іншу кімнату.
Настя хмуриться, але ніяк не коментує мої слова. Я ж залишаю вбиральню і прямую в бік роздягальні. Треба переодягнутись і в гуртожиток піти. Тепер у мене ще одна термінова справа з'явилася – знайти собі іншу кімнату. Жити з Настею я не хочу.
Не встигаю дійти до роздягальні кілька кроків, коли несподівано з-за повороту виходить Ян. Він перекриває мені шлях і витріщається своїми очиськами.
– Чого тобі? – ціджу. Не хочу його бачити, і говорити з ним також.
– Треба поговорити, – заявляє.
– Ні, – кажу твердо. – Жодних розмов з тобою. Просто вдавай, що ми не знайомі. Так буде краще для нас обох.
Намагаюсь його обійти, але несподівано Ян хапає мене за руку і штовхає до стіни. Не встигаю опам'ятатись, як далі відбувається дещо дуже… неочікуване. Він нависає зверху та… його уста торкаються моїх! Ян мене цілує!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На твоєму боці, Уляна Пас», після закриття браузера.