Читати книгу - "Гарячий незнайомець, Аріна Вільде"

Глава 17

Я вибираю столик біля вікна, замовляю дві кави і не зводжу з дівчини погляду. Чекаю, що вона почне виправдовуватися, нести всяку нісенітницю про смертельно хвору матір або взагалі зробить вигляд, що ми не знайомі. Але Надя мовчить, тому мені доводиться натиснути на неї:

— Або ти зараз же все розповідаєш мені, чесно і без брехні, або ми йдемо в поліцію і я здаю тебе з  руками та ногами. Повір, на тебе вже порушенва кримінальна справа.

— Як ти мене знайшов? — після нетривалої паузи все-таки вимовляє вона. Її погляд бігає по сторонах, на обличчі читається вина. Хороша ж з неї актриса.

— Допомогли добрі люди. Говори, — стискаю її за лікоть, закликаючи нарешті сказати хоча б щось по справі.

— Я дійсно кохаю тебе, Андрію, — її виразні очі впиваються в мене і в куточках з'являється волога. Перша сльоза стікає по щоці, і я морщусь від цієї награності.

— Давай без цього всього, в друге  вже не поведусь.

— Це правда, я не повинна була прив'язуватися до тебе, не повинна була відчувати жодних почуттів, навіть подумувала зізнатися тобі в усьому, попросити про допомогу, але мені не вистачило сміливості. Я знала, що після всього ти будеш презирливо дивитися на мене і розлюбиш, а ще боялася за своє життя.

— Тому ти вирішила вкрасти мої гроші? Відмінний спосіб попрощатися, не знаходиш?

— Ні, я не хотіла, чесно, Андрію, будь ласка, вір мені, — схлипує вона і кидається мені на шию. Її губи бродять по моїй щоці, залишають короткі поцілунки, які здаються мені абсолютно неправильними. Перед очима відразу ж вимальовується образ Насті. Її осудливий погляд і сумна посмішка.

— Надя, правду, я хочу чути правду, — кажу холодним тоном і відсуваюся  від дівчин.

— Я... я зв'язалася з поганими людьми, взяла грошу в борг і не змогла повернути їх. Вони запропонували мені відпрацювати. Схема була простою, зацікавити чоловіка, закохати, розвести на гроші. Не дивись на мене так, я не горіла великим задоволенням робити це, але вибору не було. Точніше був, але набагато гірше кількох афер. Коли я розрахувалася з боргами, то захотіла піти, от тільки мене ніхто не збирався відпускати. Тому я вирішила втекти. Почати нове життя в іншій країні, де мене ніхто не знайде. Твої гроші... я хотіла використати їх для цього. Пробач, будь ласка. Я ... Андрію, мені так погано без тебе, але я не хотіла тебе вплутувати в це, — вона вже у відкриту ридає і я розумію що вся та злість та ненависть, яка палала в мені весь це час, почала повільно давати слабину. Ось вона, моя Аня, повітряна дівчинка, яка так несподівано увірвалася в моє життя і звела з розуму.

— Ти нікуди не полетиш. Йдемо, — змушую її піднятися і тягну за собою.

— А речі?  Андрій, куди ми йдемо?

— Їх заберуть, не хвилюйся.  Повториш цю ж історію моїм друзям, з конкретними іменами і адресами, номерами тачок і місць, де вони зазвичай тусуються, якщо все сказане тобою правда, я допоможу тобі скосити термін.

— Що?  Який термін?  Андрій, ти про що?  - злякано дивиться на мене Надя і на мить я прикриваю очі.  Чорт, це виявляється не так просто.  Незважаючи на те, що вона обманула мене, втекла з грошима, я відчуваю себе так, немов це саме я зараз зраджую її.

— Забирайте її, хлопці, - кажу в навушник і вже через хвилину нас оточують люди зі зброєю.

— Андрій, що відбувається?  Андрій!  - кричить Надя, коли на неї одягають наручники і ведуть в бік виходу.  Я залишаюся стояти на місці, все ще не вірячи що все закінчилося.  І не знаю як реагувати на слова дівчини.  Кохає, говорить.  Боялася за мене.  Чорт!  Відчуваю себе слабаком.  Якщо все і справді як вона каже, то скажи вона про це ранішу, признайся вчасно, все було б зовсім по-іншому.

І не було б Насті, - раптом згадую я, не знаючи що робити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍