Читати книгу - "Гарячий незнайомець, Аріна Вільде"

Глава 17.2

Надю затримали, моя допомога більше не потрібна, хоча і не буду приховувати, хотів їхати у поліцейську дільницю разом з нею і бути присутнім при дачі свідчень. Але я наказав собі забути про це на кілька днів, видихнути, переварити ситуацію, тому що я настільки заплутався у всьому цьому, що не міг зрозуміти де добре, а де погано. Врешті-решт просто сів у машину, залишивши все позаду і рвонув у бік батьківського будинку.

Кілька годин їзди на самоті допомогли мені зрозуміти декілька речей.

Я і справді непридатний для служби. Я ж був близький до того, щоб відпустити Надю. Разом зі моїми грошима. У нове життя. І плювати говорила вона правду чи ні, тому що з цією дівчиною було пов'язано дуже багато хорошого. Батько був правий, мені потрібно змінювати своє життя, перестати корчити з себе героя і зайнятися власною справою.

Я нудьгував по Насті, дуже, але дзвонити не квапився. Розумів, що якщо кину службу, то в столицю точно не повернуся, а у неї там все її життя. Салон, друзі, сім'я, квартира в кінці кінців! Повторював собі, що це лише швидкоплинна інтрижка, що все одно нічого б не вийшло у нас, але чомусь від однієї думки про те, що я більше не бачу цю дівчину, не відчую її сексуальне тіло, не почую голос, дзвінкий сміх і хрипкі стогони: ставало до чортиків погано.

Мама вибігає з хати ледь побачивши мою машину на під'їзній доріжці. На обличчі посмішка, вдивляється в тоноване скло автомобіля і я майже не дивуюся її питанню, після того як виходжу з салону:

- А ти що, без Настусі?

- Був у відрядженні,— відводжу погляд від матері і входжу в будинок.

- А ти надовго? Батько тільки ввечері повернеться.

- На дні три, може, чотири.

Я озираюся на всі боки, все як і раніше: дубові меблі, начищені до блиску, білі жалюзі на вікнах, квіти в горщиках у всіх кімнатах.

— Так може тоді запросиш до нас Настю? Звичайно дорога довга, але у неї ж є машина?

Мати дивиться на мене в очікуванні відповіді, а я раптом розумію що не знаю про неї навіть таких елементарних речей як наявність водійського посвідчення. Історія повторюється, не знаходите?

— Вона не водить. Приготуєш мені чогось смачненького? — намагаюся придумати, чим зайняти мозок матері, щоб вона припинила задавати питання, на які я і сам не знаю відповідей.

Поки мати порається з вечерею, я виходжу на задній двір і мені назустріч вибігає Шерхан. Німецька вівчарка, яка живе в нашій родині вже багато років.

— Привіт, друже, — пес радісно бігає навколо мене і якийсь час я відволікаюся від роздумів тим, що раз за разом кидаю кудись в інший кінець двору палицю, а він приносить мені її назад.

Раптово в кишені вібрує телефон, я звик що мені постійно дзвонять з роботи, і вкрай рідко хтось із друзів або сім'ї, не рахуючи того часу, що я спілкувався з Надею, тому дуже дивуюся, коли на екрані виявляю повідомлення від Насті.           

«Привіт, мій Санта.  Все добре?"               

Я посміхаюся на жартівливе звернення, пальці зависають над клавіатурою і після декількох хвилин роздумів, вирішую написати просте коротке повідомлення:

«Все добре, багато роботи».               

Розумію, що швидше за все  абсолютно не так  потрібно відповідати дівчині, симпатію до якої ти відчуваєш, але набагато гірше було б прив'язати її до себе, зробити вигляд що все відмінно, а потім звалити за сотні кілометрів від неї, без пояснень і навіть  не попрощавшись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍