Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— Злато, можеш дати мі першої октави?

Всі присутні замовкли й поглянули на дівчину. Вона ще їла морозиво. При цьому зверненні Злата завмерла. Хотілося бути непомітною для всіх. Не вийшло.

— Можу, — тихо відповіла вона і, зробивши вдих, заспівала ноту. — Мі-і-і-і… Артур послабив струну і натягував прислухаючись, щоб її звучання поєдналося з голосом Злати. Вони дивились одне на одного, не відводячи очей, і на перший погляд зоровий контакт був потрібен для визначення натягу струни, але разом з тим ці погляди були наповнені незрозумілим для сторонніх змістом. Врешті Злата кивнула, звуки злились в один.

— Далі сі? — запитала вона.

— Якщо тобі не низько, — посміхнувся Артур. — Бо далі можу сам.

— Низькувато...

— Добре, дякую, простежиш?— він заходився послабляти і підтягувати струни, не відводячи він неї погляду і кожен раз очікуючи її кивка як знаку того, що все як треба, потім затис акорд. Він звучав ідеально. Поглянув на Ніколаса, на його змовницьку посмішку, і почав грати перебір, а коли заспівав, то текст викликав досить різні емоції у присутніх.

 

Коли до губ твоїх лишається півподиху,

Коли до губ твоїх лишається півкроку –

Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе — синьо і широко.

 

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти,

Той шепіт мою тишу синьо крає.

І забуваю я, що вмію дихати,

І що ходити вмію, забуваю.

 

Злата не відводила очей від Артура. Морозиво тануло в руці, її долоні спітніли від хвилювання, а стук її серця, здавалося, чує вся Решетилівка.

Вона знала цю пісню, проте його виконання було не схожим на оригінал. Прекрасний кавер. Грав і співав він правильно, впевнено, без помилок. Була впевнена, що пісню цю він співає їй, хоч і дивиться лише у вогонь. І коли під час програшу вона хотіла відвести погляд, Артур поглянув на неї і ледь помітно усміхнувся… Її накрила хвилю жару.

 

А чорний птах повік твоїх здіймається

І впевненість мою кудись відмає.

Неступленим півкроку залишається,

Півподиху у горлі застрягає.

 

З перебору Артур перейшов на бій.

 

Зіниці твої виткані із подиву,

В очах у тебе — синьо і широко,

Але до губ твоїх лишається півподиху,

До губ твоїх лишається півкроку.

 

Знову перебір.

 

Але до губ твоїх лишається півподиху,

До губ твоїх лишається півкроку...

(“Плач Єремії” — “Коли до губ твоїх”)

 

Зіна мала блакитні очі, текст пісні вона сприйняла як такий, що стосувався особисто її. Всю пісню дивилася на Артура, коли він закінчив — вона зааплодувала.

— Клас! — вигукнула Зіна.

— Бог дав нам голос і інструменти, щоб ми прославляли Його, а не свою хіть, — сказала Стелла Аркадіївна суворо.

— Стелло Аркадіївно, де ж тут хіть? — запитав Ніколас. — Прекрасна пісня про прекрасні почуття. Дякую, Артуре. Треба буде записати акорди.

— Тобі багато дано, Артуре, з тебе багато і спитають після смерті на суді, — сказав Фелікс.

— Я не вірю в ці казочки з судами і книгами, в які хтось там щось про нас типу занотовує, — Артур передав гітару Ніколасу.

— І це даремно. Нікого не омине Суд Божий.

— Побачимо.

— Ти ж знаєш, що всі невіруючі вже засуджені до пекла, як написано в Івана 3:18 " Невіруючий вже засуджений". Вони вже належать пеклу. І тому, щоб отримати спасіння...

— Я не вірю в пекло після смерті, його вистачає ще за життя. Я не вірю в християнство, як у єдину вірну релігію. Всі ці казочки про народження сина Бога… Та у кожній релігії світу є подібні історії. Починаючи від древніх шумерів, в яких детально описано і створення світу, і потоп, та закінчуючи Єгиптом і Індією. Біблія лише зібрала всі ці історії. Таке собі втілення людської потреби в слуханні казок. Зібралися люди, вирішили що канонічне, а що ні. Вигадали собі правила і обряди… А ще є Іслам, Буддизм… А ще є купа різних вчень, котрі мають мільйони послідовників, і всі вони впевнені у вірності своїх суджень. І не треба мені...

— Ти опираєшся… А твій розум і таланти можуть зробити багато корисних справ в ім'я Отця нашого Небесного, — сказала Стелла.

— Дайте мені спокій, зараз не найкращий момент для таких бесід...

— Всі помилково вважають, що у них ще багато часу, а насправді — часу може і не бути. Ти б подумав…— сказав Фелікс.

— Значить, так і буде! — різко гаркнув Артур і поглянув у очі старому пастору розлюченим поглядом, даючи зрозуміти, що подальший діалог може перейти в інше русло.

З усіх присутніх його цікавила лише Злата. Йому хотілося обійняти її, запитати, як минув її день, що вона робила, що їла, що бачила, які думки чи ідеї сьогодні в неї виникали… Якби не прохання батька, то він би зараз посадив її в машину і просто відвіз подалі звідси, щоб ніхто не ліз зі своїми розмовами і повчаннями. Просто побути з нею. Він хотів її, але не знав, чи готова Злата до більш близьких стосунків. Певно, ще ні. Тому, можна навіть без сексу, просто побути разом.

Ольга і Максим почали збиратися, сказали що пізно, треба спати. Заметушилася Стелла з Зіною і Феліксом. Борис скомандував хлопцям чистити зуби. Ніколас з синами теж піднявся, за ними — Матвій…

Піднялися Жанна і Злата. Артур сидів, зціпивши руки в замок, і було помітно, як на його обличчі нервово ходять жовна від напруження.

Всі розходилися, залишаючи його самого. Злата не могла просто так піти.

— Жанно, ти йди, я скоро…— вона повільно підійшла до Артура і сіла поруч.

— Важкий день? — запитала тихо.

Артур повернув до неї своє обличчя, їхні погляди зустрілися, і він схилив до неї голову, притулившись своїм чолом до чола Злати, а його рука лягла на її спину. Важко дихаючи, він закрив очі.