Читати книгу - "На волю!"

Але найбільше він переймався через Синьозірку. Вона ішла дедалі повільніше й повільніше, але навідріз відмовлялася спинитися і перепочити. Понурий вираз її обличчя, посилений болем, давав Вогнелапові зрозуміти, як відчайдушно вона хотіла дістатися до табору Громового Клану.

— Не переймайся через вояків Тіньового Клану, — нявкнула вона, коли Тигрокіготь спинився понюхати повітря. — Сьогодні їх тут немає.

«Як вона може бути така впевнена?» — чудувався Вогнелап.

Коти обережно спустилися вниз кам’янистим крутосхилом до Чотиридерева і вийшли на знайому стежину, що вела додому. Сонце вже заходило, і Вогнелап почав замріяно думати про своє гніздечко і про те, аби підкріпитися свіжиною.

— Я досі відчуваю сморід Тіньового Клану, — пробурмотів Сіролап до Вогнелапа, коли вони вже простували угіддями Громового Клану.

— Мабуть, вітром принесло з угідь Вітряного Клану, — припустив Вогнелап. Він також відчував цей запах, і його вуса тремтіли.

Зненацька Круколап спинився.

— Ви це чуєте? — притишено запитав він.

Вогнелап нашорошив вуха. Спершу він чув лише знайомі звуки лісу: шелест листя, туркотіння голубів. Тоді кров застигла у нього в жилах. Віддалік він почув кровожерні крики і пронизливий писк переляканих кошенят.

— Швидко! — гукнула Синьозірка. — Про це мене і попереджав Зоряний Клан. На наш табір напали!

Вона спробувала перейти на біг підстрибом, але спіткнулася. Тоді звелася на рівні й пошкутильгала вперед.

Тигрокіготь і Вогнелап мчали пліч-о-пліч. Сіролап із Круколапом бігли слідом, шерсть на їхніх хвостах щетинилася так, що вони здавалися вдвічі більшими, ніж зазвичай. Вогнелап забув про свій біль, з усіх сил летячи до табору. Єдиною його метою було оборонити Клан.

Звуки битви все гучнішали з наближенням до входу в табір, а сморід Тіньового Клану разив ніздрі.

Вогнелап не відставав від Тигрокігтя, коли вони полізли через тунель і на галявину.

Довкола вирував бій. Коти Громового Клану несамовито відбивалися від вояків Тіньового Клану. Кошенят не було видно, тож Вогнелап сподівався, що вони у безпеці в яслах. Новак гадав, що найслабші старійшини заховалися у дуплі поваленого дерева.

Здавалося, кожен куточок табору кишів вояками. Вогнелап бачив, як Морозошубка і Злотоквітка, дряпаючись і кусаючись, напосілися на великого сірого кота. Навіть наймолодша королева, Ряболиця, яка ось-ось мала привести кошенят, билася нарівні з усіма. Темносмуг зітнувся у смертельному поєдинку із чорним вояком. Троє старійшин, Дрібновух, Рябохвоста й Одноока, хоробро насідали на плямисту кицьку, яка вдвічі переважала їх швидкістю і люттю.

Новоприбулі коти негайно кинулися в бій. Вогнелапа відразу ж зустріла королева-вояк, значно більша за нього, і він глибоко впився зубами їй у ногу. Та заверещала від болю і повернулася до нього, розмахуючи гострющими пазурами і намагаючись вхопити його за шию вищиреними іклами. Вогнелап вигнувся і повернувся, щоб уникнути її зубів.

Нападниця не могла тягатися з його швидкістю, тож Вогнелап спромігся схопити її ззаду і кинути в багно. Своїми сильними передніми лапами він шматував її спину, аж доки кішка не заверещала і, вирвавшись, не чкурнула у густий підлісок, що оточував табір.

Вогнелап роззирнувся, щоб побачити, чи прибігла уже Синьозірка. Незважаючи на рани, вона билася з іншим котом. Вогнелап ніколи ще не бачив, як вона б’ється, але навіть поранена вона була могутнім супротивником. Її суперник намагався вирватися, але вона міцно схопила його і так люто періщила пазурами, що ворог не одну повню носитиме шрами від цієї битви.

Тоді Вогнелап побачив білого кота з Тіньового Клану з чорними як ніч лапами — він відтягував одного зі старійшин від ясел. Вогнелап пригадав ті чорнющі лапи зі Зборища. Чорноногий! Воєвода Тіньового Клану, не гаючись, убив старійшину, який обороняв кошенят, і засунув свою масивну лапу в ожинове гніздо. Кошенята пищали і нявкотіли, вони були незахищені, бо ж їх матері билися з іншими вояками Тіньового Клану на галявині.

Вогнелап уже наготувався кинутися до ясел, коли це кіготь боляче дряпонув його бік. Він озирнувся саме вчасно, щоб побачити кощаву кицьку, яка стрибнула на нього. Гепнувшись на землю, він намагався докричатися до інших котів Громового Клану, що кошенята у небезпеці. Відбиваючись від плямистої кицьки, він повернув голову, щоб бачити, що відбувається біля ожинового гніздечка.

Чорноногий уже дістав двох кошенят і потягнувся за третім.

Більше вояк не бачив нічого, бо плямиста впилася йому в черево своїми пазурами. Вогнелап перекинувся на лапи і припав до землі, ніби на знак поразки. Цей виверт працював завжди, спрацював і зараз. Коли кицька тріумфально схопила його і приготувалася впитися зубами у Вогнелапову шию, він з усіх сил рвонув уперед і відкинув її геть. Він крутнувся довкола себе і вмить опинився на загнаній кішці. Цього разу він не виявив жодного милосердя, глибоко вчепившись у її плече. Після цього укусу кішка, звиваючись, кинулася геть із табору.

Вогнелап підірвався, кинувся до ясел і зазирнув досередини. Чорноногого не було видно. Всередині гнізда, припавши до переляканих кошенят, лежала Жовтоікла. Її сіре хутро було заплямоване кров’ю, одне око болісно напухло. Глянувши на Вогнелапа, вона розлютовано засичала, а тоді, зрозумівши, що то він, крикнула:

— Вони цілі. Я захищу їх.

Вогнелап дивився, як вона заспокоює беззахисних кошенят, і попередження Зорелома про відступника із Тіньового Клану блискавкою промайнуло в його голові. Зараз не було часу роздумувати про це. Йому треба повірити Жовтоіклій. Він мовчки кивнув їй і задки виповз із ожини.

У таборі залишилося всього кілька котів із Тіньового Клану. Круколап і Сіролап пліч-о-пліч билися, тіснячи чорного кота, аж доки той, завиваючи, не побіг у підлісок. Білошторм і Темносмуг погнали геть із табору двох останніх нападників, подарувавши їм на прощання ще кілька подряпин і укусів.

Виснажений Вогнелап сів і оглянув табір. Він був сплюндрований. Кров заплямувала галявину, клапті шерсті перекочувалися в пилюці. Навколишня стіна чагарників була понівечена і розірвана у місцях, де загарбники вдерлися до табору.

Один за одним коти Громового Клану збиралися під Високим Каменем. Сіролап сидів одразу під ним, його боки важко здіймалися, а з розірваного вуха юшила кров. Круколап бухнувся на землю і заходився зализувати рану на хвості. Королеви кинулися до ясел, до кошенят. Вогнелап спіймав себе на тому, що напружено чекає їхнього повернення, бо нічого не бачив за іншими котами. Він розслабився, лише коли почув писк і радісне муркотіння, що долинало з ожинового гніздечка.

Морозошубка проштовхалася через юрбу назад до Каменя, за нею йшла Жовтоікла. Біла королева вийшла наперед і звернулася до всього Клану:

— Наші кошенята в безпеці завдяки Жовтоіклій. Вояк Тіньового Клану вбив хоробру Рябохвосту і намагався викрасти кошеняток із гнізда, але Жовтоікла їх відбила.

— То був