Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Навіть так, – розширив очі Велл. Потягнувшись у внутрішню кишеню своєї жилетки, він серйозно почав: – Мені потрібні її дані і як я можу з нею зв'язатися.
– Зачекай, – посміхнувшись, я накрила долонею його руку, в якій уже показався записник. – Це поки що секрет. Але обіцяю, ти дізнаєшся про це першим.
– Ловлю вас на слові, – погодився чоловік і, кивнувши на кількох дівчат, які все ще поглядали в мій бік, з легкою усмішкою запитав: – Бачу, у вас виникло ускладнення зі ЗНД.
– ЗНД? – насупившись, перепитала я.
– Зграя надокучливих дівиць, – пошепки відповів Велл.
Мій гучний регіт пронісся величезною залою.
– Давайте ми знайдемо вам такого звіра, до якого вони не відважаться підійти, – задумливо протягнув чоловік. Поклавши мою руку собі на лікоть і, вдивляючись в обличчя гостей, він повільно повів мене кудись.
Ми дійшли до центру зали, де перед нами з'явилася яскрава жінка з пишними формами. Вона одразу ж привернула мою увагу. Скільки б я не вдивлялася в обличчя, все не могла визначити її вік. Розсип зморшок натякав на «досвідченість», але ті флюїди, що линули від неї, просто вражали мене. Впевненість, сила, характер – ось що читалося в її погляді. Та й ефектна зовнішність не поступалася. Вогненно-руде волосся, коротко стриженими кучерявими пасмами обрамляло обличчя об’ємною гривою. Їм під колір була насичено-червона помада і розкішна багряна сукня з глибоким декольте, якому, до слова, могла б позаздрити Памела Андерсон.
Жінка голосно спілкувалася з якимось чоловіком, але варто було їй зауважити наше наближення, легким помахом руки вона відігнала свого залицяльника і з цікавістю почала вивчати мене. Велл уже було відкрив рот, але жінка його випередила:
– Черговий комплемент залиш своїм молоденьким гризеткам. Я й так знаю, що як завжди неймовірна.
– Я навіть і не збирався. Певен, усе це ви вже прочитали в моїх очах, – трохи нахилив голову хлопець і, вказавши на мене, промовив: – Дозвольте представити: міледі Олександра Радемір. А це пані Франсіс Кан.
– Так, любий, далі я сама, – махнула йому жінка і, схопивши мене за руку, потягнула вглиб зали.
Я кинула стривожений погляд на Велла, але він лише підбадьорливо всміхнувся.
– Отож, – почала Франсіс. – Пробіжимося швиденько по основних пунктах. Дрібний підлабузник і пройдисвіт, яким здається на перший погляд Велл, насправді один із найвідданіших людей в оточенні Повелителя. Розумний, кмітливий, знає все і про всіх, а головне – якщо знадобиться, зуміє правильно використати цю інформацію. Елронд Гіріт – його батько і генерал нашої армії. Он він стоїть у чорному камзолі, – вона повернула мою голову в напрямку серйозного чоловіка років п'ятдесяти на вигляд. – Стосунки між ними натягнуті, щоб не сказати неприязні.
– Чому?
– Батько генерал, а син пішов, як називає це Елронд, у посіпаки. Для старого вовка, точніше пса, єдина звитяга для чоловіка – зброя в руках. Поруч із ним другий наш воєначальник, геній стратегії – Ауріон Клорас. Теж емір. Його хранитель кабан.
Я кинула швидкий погляд на другого чоловіка. Він здавався старшим, хоча, можливо, таке враження виникало через великий живіт чоловіка.
– Гадаю, з братом і сестрою Ерайн ти вже маєш бути знайома, – продовжила рівним тоном Франсіс.
– О так, – фиркнула я.
– Не сумніваюся, що Ефа прибігла за першої нагоди й наговорила купу гидоти в її манері.
– У мене імунітет від зміїної отрути, – закотила очі я.
– Це прекрасно, дівчинко. Але будь обережна. У цієї особи підлі методи. Вона на місце дружини Повелителя мітила все життя, а тут несподівано з'явилася ти. Ефа навряд чи поступиться так просто.
– А як щодо її брата? – насупилася я. – Що можна очікувати від нього?
Жінка уважно на мене подивилася, перш ніж відповісти.
– Він ще той гульвіса. Але з Дарлемом вони дружать усе життя.
У цій фразі звучала недомовленість. Вочевидь, висновки повинна була зробити самостійно. Власне, і побоювання в мене були пов'язані з особистим досвідом.
– А он там на дивані розсілася Флорентіна, – закотивши очі, кивнула на дальню стіну Франсіс. – Вона коза. Точніше не вона, а її хранитель. Хоча й вона теж.
Я простежила за її поглядом і побачила шикарну панянку в пишній рожевій сукні, яка зайняла всю канапу. Навколо неї скупчилися ті дівиці, що дошкуляли мені безглуздими розмовами.
– Покровителька пліткарок, – фиркнула жінка, зневажливо дивлячись на Флорентіну. – Ну та годі, – відмахнулася вона, переводячи свій погляд у натовп. – Підемо краще до того, хто насправді заслуговує на увагу.
Ми попрямували до зрілого, але вельми привабливого чоловіка. Його одяг не вписувався в тутешній антураж свята і розкоші, але саме через це він мав ще принадніший вигляд. Біла широка сорочка, що скоріше пасувала б до робітничого класу, а не до місцевих аристократів, чорні штани і темно-синій строгий жакет без зайвих аксесуарів і прикрас. Попри те, що на обличчі чоловіка не було жодної зморшки, довге волосся було повністю сивим. Коли ми підійшли ближче, чоловік лагідно всміхнувся і, нахилившись, поцілував кисть Франсіс.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потраплянка на заміну, Літа Най», після закриття браузера.