Читати книгу - "Страта голодом, Семен Старів"

– Ось у цих інструкціях, – і він вимахнув брошурою, піднісши її вгору, – виразно сказано, що боронування треба проводити у три борони. А цей колгоспник, як ви самі бачите, волочить тільки в одну. Чим ви можете пояснити факт, що у вашому колгоспі нехтуються партійні інструкції?

Поки найстарший з начальства говорив, усі інші поглядали то на борону, то на «товариша Черепіна», то на Панаса. Ситуація робилася зовсім прикрою. Кинувши останній погляд на Черепіна й колгоспника, як на найгірших зрадників, і не чекаючи виправдань, комісія залишила їх двох серед поля й подалася до свого автомобіля. Цей наглий відхід комісії призвів до сварки між обома «винуватцями».

«Товариш Черепін» на ввесь голос звинуватив Панаса в порушенні партійних настанов щодо боронування. Ті настанови однозначно закликали до обробітку в три борони, твердив партієць. Значить, треба було накласти три борони, одну на одну. Він твердо знав, що довів ці інструкції до всіх бригадирів, і так само твердо знав, що Панасові було відомо про них, та все таки він, Панас, цілковито зігнорував його вказівки. І, безперечно, зробив це зумисне.

Він зробив це, щоб принизити керівну ролю партії в сільському господарстві й цим підірвати соціялістичну систему господарювання на селі.

Панас, зі свого боку, намагався пояснити, що інструкції треба розуміти як потрійне боронування, і він збирався тричі заволочити – раз-за-разом. Однак він не міг так зробити саме того дня, бо, по-перше, в колгоспі не було досить борін, а по-друге, кінь був занадто кволий, щоб потягнути три зчеплені борони.

Але це пояснення не допомогло Панасові. «Товариш Черепін» наполягав на своєму – що Панас ігнорував його вказівки зумисне. Що більше, він назвав Панаса зрадником, саботажником і, звичайно ж, – ворогом народу. А це вже було занадто. Навіть бідняк Панас не міг того стерпіти.

– Відчепись від мене, ти, жлобе! – вигукнув він спересердя.

Для «товариша Черепіна» це був зовсім неймовірний поворот усієї події. Щоб хтось посмів його так обізвати! Він же був представник партії! Усе, що він робив, – то робив від імени партії. Кожен, хто мав справу з ним, мав справу з партією і урядом, уособленими в його персоні. Отже, кожен, хто виступав проти нього, той виступав і проти партії та уряду. А тут ще цей зачуханий мужик посмів обізвати його жлобом! З цим він уже не міг ніяк змиритися. Таких образ він не дарує нікому, тим паче мужикові. Цього неотесаного селюка треба буде провчити. Він, «товариш Черепін» – старий революціонер, старий більшовик, червоний партизан у громадянську війну, він навчить Панаса, як треба балакати з представником партії та уряду! Цей темний мужлай, ця скотина, мусить бути покараний так, щоб і він, і, коли на те пішло, будь-хто інший на його місці, ніколи в майбутньому не наважився таким чином ставитись до повноважного представника партії. Цей репаний мужик пам'ятатиме, поки жити буде, як він його провчив.

– Все це ти поясниш перед судом, – процідив крізь зуби «товариш Черепін», силкуючись опанувати себе. – Тебе вчасно повідомлять. Але затям, що я тобі цього так не прощу!

Панас залишився на полі сам. Він знав, що в «товариша Черепіна» слово з ділом не розбігається.

Але ж усе-таки – що воно таке «жлоб»? Це питання вразило Панаса своєю таємничістю, як тільки «товариш Черепін» покинув його самого. Він гадав, що знає значення цього слова. І нічого в ньому такого не було, щоб підвести людину під суд. Скільки разів він чув це слово поміж людей! Більш того, його й самого не раз так прозивали, але він ніколи не вважав це за якусь образу.

І ось тепер, згідно з погрозою «товариша Черепіна», Панас став перед колгоспним судом. Черепін так захопився своєю риторикою, що нам здавалося, наче він геть забув про саме цю судову справу. Аж ні: десь так за годину він нарешті заатакував і Панаса. Голосом невинно ображеної людини він довів до загального відома, що під час виконання своїх службових обов'язків зазнав приниження і дискредитації від громадянина Панаса Коваленка. Всі звернули увагу, що він не назвав його «товаришем», бо таке звертання належалось ніби тільки до льояльних громадян. Ми всі розуміли, що це був кепський знак. На нашу думку, Панаса вже було визнано винним. Назвавши Панасове прізвище, Черепін зупинився і довго вдивлявся в обличчя присутніх, мовби шукаючи в них співчуття. Потім знову заговорив. Панасів злочин він описував пронизливо-надривним голосом. З кожним його словом злочин наче все більшав і більшав, а сам Панас малів і малів.

– Оце ось створіння, – розлючено вказував промовець обома руками на Панаса, – не тільки проігнорувало партійну інструкцію. Мало того, воно ще посміло образити мене, представника нашої партії та уряду. Завважте: принижуючи мене, він тим самим образив і зганьбив партію та уряд; він своїм учинком також образив нашого дорогого й любимого вождя й учителя, товариша...

Прізвище вождя більшовицької партії потонуло в належному вибухові оплесків.

«Товариш Черепін» на трибуні самовдоволено озирнувся. Панас стояв, прикипівши очима до своїх чобіт. Коли оплески поступово стихли, «товариш Черепін» повагом виголосив присуд: злочин Панасів настільки серйозний, що він радить передати справу органам державної безпеки і вищим судовим інстанціям.

Усе зійшло б гладко, коли б «товариш Черепін» не пропустив істотної подробиці: як то спромігся Панас образити і партію, і уряд, і «товариша Черепіна», та ще й самого вождя – усіх заразом?

– Та як же він вас образив? – вигукнув хтось із кутка.

Тут уже й іншим закортіло дізнатись достеменно, що ж, власне, скоїлося між «товаришем Черепіном» і Панасом. Хтось навіть поцікавився, чи були свідки при тій події, хай там яка вона була. Спочатку «товариш Черепін» якусь хвилину спокійно дивився кудись у далечінь. Далі він підвівся, надпив води, придививсь до шклянки, немов хотів переконатись, чи допив її до дна, обережно поставив шклянку, кахикнув у кулак і наче мимохідь дзеленькнув, закликаючи до порядку. Гамір і вигуки негайно вщухли, залягла мертва тиша. Ніхто не важився й ворухнутися. Ми всі чекали, що він скаже.

Проте «товариш Черепін» не поспішав. Він мовчки втупився в присутніх, ніби намірившись загіпнотизувати кожного в залі. Нарешті він промовив:

– Позаяк характер злочину громадянина Коваленка такий, що дискредитує нашу любиму партію й уряд і мене як представника нашої партії в цьому селі, то думаю, що було б недоцільно повторювати його тут привселюдно.

Помовчавши ще трохи, він