Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

Розділ 14. Союзники

Вже був вечір, коли ми зі Скаєм вийшли з лісу і рухались в бік річки Вічної втоми. Ми йшли через пустку. Перед нами простягався простір без кінця і краю. Пустка була мовчазна та безжиттєва. Жодного руху, жодного звуку не було чутно. Навколо були лише сірий пісок та каміння. А сонце вже сідало за обрій, кидаючи останні промені на спустошену землю. 

Ми поспішали відійти від лісу до ночі якнайдалі і тому майже не зупинялись. Однак, не дивлячись на всі наші зусилля, річка була все ще далеко і нам довелось розбити табір серед пустки. Розпаливши вогнище, я втомлено сів біля нього. Полум'я горіло неспішно. Здавалося, що воно єдине приносило життя цьому мертвому простору. 

Скай почав метушитися біля мене, нервово оглядаючись навколо. Його вовки відпочивали неподалік. Раптом вони всі підняли голови, нагострили вуха і почали дивитись в одне місце, немовби чули щось невидиме для нас. Я кинув погляд на Ская. Той перетворився на Вовка і встав переді мною.

За мить зʼявилась Ніка. Її поява була зовсім несподіваною для мене. Вона одразу окинула поглядом моїх охоронців. Її очі швидко пробіглися по кожному з них. В куточках губ виникла легка, ледь помітна посмішка. 

——— То твій вовкулака вже еволюціонував до перевертня?

Я відчув, як в мені зростає напруження, але намагався зберігати спокій. Вставши з місця, зробив один повільний крок у її бік, не відводячи погляду від її губ. Вона миттєво підняла руку, долонею вперед, зупиняючи мене жестом. Її рух був чітким і однозначним.

——— Не наближайся до мене. Я прийшла просто поговорити. Нічого більшого.

Я вкусив себе за нижню губу, відчувши легку образу. Потім повернувся на своє місце і знову сів, не зводячи з неї очей.

Скай, який стояв поруч, здивовано подивився на мене. Його очі розширились, і він ненадовго затримав погляд на мені, ніби не розуміючи мого рішення підкоритися її вимозі. Однак його тіло знову набуло людської форми. Він сів поруч зі мною. Його вовки продовжували стежити за нашою відвідувачкою. Їхні погляди були настороженими, а мʼязи напруженими, готовими до миттєвої атаки.

Ніка, стоячи на місці, трохи переминалася з ноги на ногу. Зрештою, вона повільно опустилася на землю з іншого боку вогнища, обравши місце на достатній відстані від мене. Її рухи були обережними. Очі спостерігали за мною, ніби вивчаючи мою реакцію. Полум’я від вогнища кидало мʼяке світло на її обличчя. 

——— Гадаю, нам потрібно розпочати наше знайомство спочатку, — почала вона. — Моє справжнє імʼя Ніка. Мені 29 років. Я працюю адвокатом по сімейним справам. У вільний час граю в “OOW” разом зі своїм другом.

Її слова викликали у мене внутрішнє занепокоєння. Я відчув, як в мені піднімається хвиля ревнощів, коли зрозумів, що вона знову згадала про Богдана. Це було важко приховати, але я намагався зберегти зовнішній спокій. Тільки пальці на руках мимоволі стиснулися в кулаки, і я відчув, як вони напружуються, майже до болю.

Скай, помітивши мою реакцію, перетворився на Вовка і наблизився до мене. Сів поруч. Поклав свою важку голову мені на коліна. Його тепле хутро торкнулося моєї руки, і я, не відволікаючись, повільно провів долонею. Це трохи заспокоїло мене.

——— Тепер твоя черга, — почувся жіночий голос.

Ніка намагалася посміхнутися, але її губи лише злегка смикнулися. Очі залишалися серйозними. Вона пильно стежила за кожним моїм рухом, не пропускаючи жодного жесту чи виразу обличчя.

——— Мене звати Вʼячеслав, — промовив я рівним голосом, намагаючись не показувати внутрішньої напруги. — Свій справжній вік я не знаю. Авантюрист.

Увесь цей час я не відводив погляду від Ніки. Її обличчя було напруженим. Очі безперервно рухалися, ніби вона щось обмірковувала. Я намагався розгадати, що саме змусило її прийти сюди цієї ночі. Що за думки і емоції ховалися за цим непроникним виразом? 

Вона різко встала. Її руки, здавалося, трохи тремтіли, але вона дістала з інвентарю меч. Скай миттєво зреагував на цю зміну. Він кинувся вперед, вставши на всі чотири лапи, і низьке гарчання вирвалося з його грудей. Його шерсть настовбурчилася. Очі блищали злістю та готовністю до атаки. Інші вовки також підвелися, зосередивши увагу на Ніці, наче чекали лише на мій сигнал, щоб кинутися в бій.

Проте я продовжував сидіти. Мій погляд залишався зосередженим на Ніці. Я з цікавістю і деяким захопленням спостерігав за кожним її рухом. І ось настала мить, коли її очі зустрілися з моїми. В них палало щось незрозуміле. Можливо, гнів або розчарування.

——— Знову ти за своє! — закричала вона. — Просто скажи мені правду! Це все, що я від тебе хочу!

Напруга навколо нас почала зростати. Вона вже відчувалась у кожному русі, у кожному погляді. Я бачив, як ніжна дівоча рука нервово стиснула меч. Але тільки понизив плечима, зберігаючи спокійний тон:

——— Це і є правда.

Моя відповідь лише сильніше розпалила її злість. Ніка направила на мене меч, і я помітив, як блиск холодного металу відобразився в її очах. Однак перш, ніж вона встигла зробити наступний крок, Скай, не гаючи ані секунди, вчепився зубами в її руку. Його хватка була сильною, агресивною. Він намагався зупинити її. Інші вовки також оточили Ніку, готові захистити мене будь-якою ціною.

Та я все ще продовжував сидіти. Мені стало цікаво, як далеко вона може зайти ради того, кого всі кликали Богданом. Всередині себе я вже ненавидів його. Кожна згадка про нього викликала в мені відразу, але я тримав це при собі.

Несподівано Ніка розслабила руку. Її пальці, що до цього міцно стискали руків’я меча, повільно розімкнулись. Меч вислизнув з її руки і метал тихо задзвенів, коли він впав на землю. Піднявся невеликий клубок пилу. 

Скай, що до цього моменту вгризався зубами в її руку, відчув, що загроза минула. Він повільно та обережно відпустив її, після чого зробив кілька кроків назад. Проте він не послабив свою пильність — його тіло залишалося напруженим, а очі не відривалися від Ніки. Він був готовий у будь-який момент знову кинутися вперед.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍