Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

— Так, звісно, дякую за допомогу, — Костянтин зітхнув, усвідомлюючи, наскільки важливою була підтримка Наавві.

— Костянтин, це справа всіх рас, які існують і які нам відомі. Ми теж шукаємо відповіді на питання, хто ми, звідки і чи є хтось поза цим усім, — на завершення додав Наавві, його очі світяться рішучістю.

Костянтин піднявся, прощаючись із Наавві, і вирушив у кімнату. Там він приліг у капсулу, розслабився, і рідина капсули огорнула його, дозволяючи відключити свідомість для відпочинку. Незабаром його поглинула глибока, спокійна темрява сну.

Сон Костянтина

Костянтин опинився у величному місті Гіза, біля пірамід, біля яких стояли Тота які піднімалися до небес, немов вартові часу. Навколо панувала нестерпна спека, яка мов хвиля обдавала його. Костянтин почав рухатися до великої піраміди Хеопса, яка вражала своєю величчю. Вигляд пірамід був захопливим, ніби їх щойно обдули вітри, що розганяли пил. Золотава верхівка піраміди виблискувала на сонці, створюючи магічну атмосферу. Проте навколо не було жодної живої душі — лише тиша та велич.

Вирішивши дослідити, Костянтин підійшов до піраміди Хеопса. Проходячи повз величезні стовпи, він помітив ієрогліфи, які невимушено читав, немов знав цю давню мову все своє життя. Із захопленням він вивчав їхній зміст, відчуваючи, як знання відновлюються в його пам’яті.

Несподівано біля входу він зустрів двох трьохметрових богів Тота, які вважалися богами знань і мудрості. Костянтин зупинився, і щойно він підійшов до них, ті, відчуваючи його присутність, склонилися на коліно.

— Ір тенек м’а себау? — запитав один з богів Тота, його голос лунав глибоко та могутньо, що означало "Ти прийшов за знаннями?"

— Інк ір тенек н’тп н нтєр жтер, м’а себау. — Костянтин впевнено відповів, що прийшов за знаннями, а не для того, щоб осквернити храм богів.

Обидва Тоти піднялися, і один з них, з виразом благословення, звернувся до Костянтина:

— Іріп! (Проходь.)

— Дуау. (Дякую.)

Костянтин увійшов до піраміди, де царювала тиша. Всередині не було нікого — лише порожнеча та велич архітектури, що оточувала його. Він намагався зрозуміти, чому опинився тут, і чому його так вабила Єгипетська міфологія з дитинства. Зараз він був збентежений та вражений, але в той же час відчував неймовірне збудження.

Переміщаючись далі, Костянтин увійшов до великої галереї, де раптом перед ним став трьохметровий бог Анубіс. Його чорна постать вражала своєю величчю. Анубіс заговорив до Костянтина на стародавньому єгипетському:

— Ір іб.к н’фр, тнк мєт — Ра. Якщо твоє серце чисте, ти зустрінишся з Ра.

Анубіс простягнув руку до грудної клітки Костянтина та, як маг, проникнув у його тіло, діставши серце. Костянтина охопив страх та безсилля яке він відчув поряд з Анубісом. Повернувшись, він поставив серце на терези, які раптом з’явилися перед ним, а на інший бік поклав перо Маат. Анубіс, здивовано поглянув на Костянтина, сказав:

— Маат!, іріп. (Чистий істинний, проходь.)

Анубіс повернувся вбік, вказавши рукою в напрямку кімнати царя Хеопса, та зник у тіні.

Костянтин, переповнений емоціями, увійшов до кімнати Хеопса. Всередині сиділа звичайна людина, яка медитувала, немов поглинута потоком енергії. Костянтин спостерігав, як навколо неї виблискували струни світла, які нагадували лучі, що виходили з тієї істоти. Чоловік випромінював неймовірну ауру та енергію, яка була незрозуміла Костянтину.

— Ра? — звернувся він до чоловіка, його голос зривався від хвилювання.

Раптово все навколо зупинилося. Чоловік піднявся і обернувся до Костянтина.

— Я тебе прошу, у мене багато імен невідомих тобі, але наразі ти тут не мусиш бути. Хто ти?

— Я звичайна людина, та це, мабуть якась помилка! — відповів Костянтин, намагаючись осмислити ситуацію.

— Та невже? Ти тут, бо ти пізнаєш свої можливості. Ми з тобою ще зустрінемось, а зараз тобі треба повертатися! — чоловік, що так і не представився, промовив з певною наполегливістю.

— Почекай, у мене багато питань! — закликав Костянтин, відчуваючи, як його хвилювання перетворюється на паніку.

Чоловік підійшов до Костянтина і, торкаючись долонею до його грудей, почав надсилати електронний імпульс. Костянтин відчув різкий біль, як струм, що пронизує кожну клітину його тіла.

— Що ти робиш? Мені боляче, зупинись, треба поговорити! — закричав він, але чоловік його не слухав. Він ще раз доторкнувся до Костянтина, і раптом світ навколо почав тьмяніти.

Ніби полетів спиною в невідомість, Костянтин відчув, як його засмоктує у темряву через якісь канали. Він мандрував у бездонній темряві, залишаючи позаду всі питання і відчуття, які переповнювали його.