Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Розповідь раптово припиняю. Сльози заважають. А виплакавшись, із вдячністю дивлюсь на Сашка, котрий весь час слухав мене мовчки та тримав мою руку у своїй. Але нині, одними вустами він шепоче:

— Отже... Викидень?

— Ні. Від падіння не сталося нічого катастрофічного. Проте кровотеча того дня в мене не зупинялася. Я відпросилася з роботи, щоб потрапити терміново на УЗІ... Там мене повідомили про відшарування плаценти... Лікарі застерегли, що стан може ускладнитись. Теоретично виносити та народити я могла, але... Був можливий дистрес плоду... Існували ризики, що дитина завмре або народиться з певними вадами... З кожним днем ця загроза ставала реальнішою... І мене вмовили, поки не пізно, зробити... Зробити...

Ридання, що стояли до цього моменту мені посеред горла, раптово беруть верх над рештою емоцій. Мене починають бити дрижаки.

Крізь плач відчуваю тепло Сашка. Він знову мене обіймає. Міцно-міцно.