Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

– Так, – коротко відповів я.

Рос кинув на мене погляд через плече:

– І ще, – витримавши паузу, додав він, – не підстрель мене.

Я ледь помітно посміхнувся, але у відповідь нічого не сказав.

Ми приземлилися м’яко й майже безшумно. Двигуни монотонно гуділи, а нічна тиша огорнула нас, немов ковдра. Висадка пройшла за планом: швидкий вихід, перевірка периметра й проникнення до будинку.

Всередині на нас чекав хаос. Приміщення виглядало так, ніби його покинули напризволяще. У коридорах валялися тарілки з засохлими залишками їжі, склянки з під напоїв, одяг, дроти й плати, розкидані повсюди. Повітря мало затхлий запах, який нагадував про місяці занедбаності.

– Як у кімнаті підлітка, – тихо пробурмотів я, обережно крокуючи вперед.

Ми наближалися до центру будівлі, і я помітив, що всі жалюзі були щільно опущені, відрізаючи нас від зовнішнього світу. У вітальні, просто посеред кімнати, стояло крісло, а перед ним – масивна конструкція, що складалася з десятків голографічних екранів. На одних були зображення з різних куточків планети, готелі, пляжі, мегаполіси,  на інших – потоки даних, що стрімко змінювалися.

– Це щось схоже на кімнату спостережень, – припустив я, оглядаючи конструкцію.

– Швидше на робоче місце хакера, – відповів Рос, уважно вивчаючи простір.

Він активував комунікатор і звернувся до нашого ШІ:

– Перевір, хто офіційно орендує цей острів.

Відповідь прийшла майже миттєво:

– Острів орендовано 12 місяців тому, анонімним клієнтом, який щомісяця вносить оплату. Вартість оренди – 150 тисяч кредитів на місяць. Клієнт жодного разу не залишав острова.

Рос обережно зітхнув:

– Не густо.

ШІ продовжив:

– Раз на два тижні на острів здійснюється доставка картриджів для харчового синтезатора.

Рос повернувся до мене:

– Ден, шукай порожні картриджі. Нам треба зрозуміти, хто їх доставляє і хто замовник.

Я порився в безладі й знайшов кілька картриджів зі стертою етикеткою. Передав їх дані до ШІ. Поруч із купою сміття, я помітив скриню з написом "Непотріб". Відкривши її, я знайшов сотні носіїв баз даних.

– Рос, поглянь на це, – показав я на знахідку.

– Завантажуй усе до човника, – коротко наказав він.

Поки я переносив носії, Рос витягнув із конструкції якийсь пристрій. Всі екрани погасли.

– Центральний процесор, – пояснив він. – Без нього ця конструкція марна.

Ми завантажилися в човник і взяли курс назад до корабля. По дорозі ШІ доповів:

– Щодо картриджів: це продукція корпорації "ТехноГастро". Вони доставляються через регіональний хаб по мережі ресторанів та котеджів, доставку здійснює Альфі-9.

Рос задумливо нахмурився:

– Зроби в них замовлення на адресу острова. Розкажеш потім що вийшло, коли ми повернемося.

Шлюпка мчала назад, залишаючи острів позаду. Але щось підказувало мені, що ми ще вернемося.

***

Коли ми повернулися до кают-компанії, всі вже були на місці. Кук стояв біля столу і щось активно обговорював із Ліе. Як тільки ми увійшли, він обернувся й сказав:

— ШІ, розпочинай.

Перед нами розгорнувся голографічний дисплей. Голос ШІ прозвучав холодно й бездушно, як завжди, чітко викладаючи факти:

— Я зробив замовлення харчових картриджів на адресу острова. Мені надійшов рахунок на ім’я Каттер Небуд. Ось що вдалося дізнатися.

На дисплеї з’явилася фотографія чоловіка. Йому було близько сорока років, обличчя гладко виголене, одягнений у дорогий діловий костюм. Далі промайнули кілька знімків: дитяча фотографія Каттера поруч із батьками на відкритті шахти, кілька портретів із бізнес-заходів.

— Каттер Небуд народився на віддаленій колонізованій планеті в родині підприємця, яка займалася розробкою корисних копалин, — продовжив ШІ. — Після смерті батьків отримав у спадок їхній бізнес. Спочатку компанія розвивалася стабільно але вяло, зростання прибутку було в межах 4–7% на рік.

ШІ показав графік фінансових показників компанії. Потім на екрані з’явилася карта астероїдного поясу.

— Три роки тому Каттер купив ліцензію на розробку пояса астероїдів у системі Терікс. Ця система незаселена, не має придатних для життя планет, але багата на корисні копалини. Протягом півроку він займався видобутком руд і дорогоцінних металів, але це не приносило значних змін у прибутках.

Кук нахилився ближче до дисплея, уважно розглядаючи дані.

— А потім? — спитав він.

— Потім він виявив поклади каспенної руди, — відповів ШІ. — Вона є ключовим компонентом у виробництві пального для гіперстрибкових двигунів. Поклади руди могли забезпечити до 15% потреб усього крайнього сектору галактики.

— Ого, — промовив Кук.

— Саме так, — підтвердив ШІ. — Протягом року компанія Небуда підписала шість контрактів на постачання каспенового концентрату. Він купив переробний комплекс і десяток рудовозів, які розмістив у поясі астероїдів. Фінансовий рік він закрив із прибутком у 150 трильйонів кредитів.

— Неймовірно, — сказав я, відчуваючи, як у мені зростає зацікавленість.

— Але потім почалися проблеми, — продовжив ШІ. — Один із рудовозів зник разом із екіпажем. Пірати атакували переробну станцію. Постійні аварії на шахтах та скарги від шахтарів. Через рік компанія втратила більшу частину своїх активів і працювала в нуль.

— Його просто витискали з бізнесу, — кинув Рос, дивлячись на екран.

— Саме так, — підтвердив ШІ. — Зрештою, він продав свою компанію разом із ліцензією. Новим власником став сателіт корпорації “НаноТех”  компанія “Альфа-3". Угода була закрита, сума не розголошується.

— І що потім? — запитала Фурі.

— Якийсь час про Каттер нічого не було чути, але рік тому він купив круїзний квиток на Ельдорадо, але прибув на планету з тримісячним запізненням. З того часу він не залишав її території, — відповів ШІ.

— Що ж, — промовила Фурі. — Варто запитати нашого гостя, що він знає про долю підприємця.