Читати книгу - "Терпкий смак твого кохання , Лада Короп"

19.2

  Рита з нетерпінням чекала цього вечора. Вона одягнула свою улюблену чорну сукню, яка підкреслювала її фігуру, і зробила легкий макіяж. Хоч вона знала, що це просто дружня вечеря, все ж серце тріпотіло від хвилювання. Й вона подумати не могла що все закінчиться на такій неприємній ноті. Вечір почався приємно: вони сміялися, згадували спільні моменти, а смачні страви створювали затишну атмосферу. Микола був чарівним, як завжди, і Рита відчувала, що між ними існує щось більше, ніж просто дружба. 

Але з кожним келихом вина, яке вони замовляли, атмосфера ставала напруженішою. Після кількох годин розмов, Микола, вочевидь, перебрав з алкоголем. Його жарти ставали все більш агресивними, а погляди — настирливими. Рита намагалася бути на легкій ноті, але її внутрішнє відчуття тривоги зростало. Микола навіть не їв до ладу. Тільки пив. Багато пив. 

— Рито, ти мені сподобалася одразу. Така впевнена та сексуальна. А твоє руде волосся це щось. Так і хочеться намотати його на кулак й наказувати тобі підкоритися, — раптом вигукнув Микола, нахилившись до неї так близько, що вона відчула запах алкоголю з його рота. — Чому б нам не спробувати щось більше, ніж дружба? Ти мені дуже подобаєшся й мені б хотілося взнати тебе ближче. 

— Миколо, — спробувала заспокоїти його Рита, — я не думаю, що це хороша ідея. Ми просто друзі.

Але він не слухав. Його очі світилися від напруження, а голос став низьким і загрозливим. 

— Друзі? Це просто слова. Не можна дружити з жінкою яка викликає у тебе такі емоції. Я хочу тебе, Рито, прямо зараз. 

Рита відчувала, як всередині неї все тремтить. Вона піднялася з-за столу, намагаючись зберегти спокій. Але обличчя Миколи не обіцяло нічого хорошого. 

— Миколо, давай не будемо про це говорити, — сказавши це, вона вийшла з ресторану, сподіваючись, що він не піде за нею. Але вона помилялася. Микола вийшов слідом, його кроки стали важкими, а голос — агресивним. 

— Куди ти йдеш? Ми ж тільки почали розважатися! Рита намагалася зберегти дистанцію, але він схопив її за руку, зупинивши. 

Вона відчула, як холодний піт виступив на лобі. Вона не могла повірити, що її друг, з яким вона стільки часу провела, раптом став чужим і страшним. Це був не той Микола якого вона знала. Його очі переповнені люті, а зуби міцно стиснуті. 

— Відпусти мене, Миколо! — закричала вона, намагаючись вирватися. — Ти п'яний. Завтра ти будеш шкодувати про свою поведінку. 

     Але він не відпускав. В його очах горіла лють, а рука стискала її так сильно, що Рита відчула біль. Микола наче божевільний почав цілувати її у шию та підборіддя. Потім мацати її груди. Він поводився грубо. Й хотів було задерти сукню Рити догори, але жінка знала, що потрібно діяти, і всередині неї прокинулася інстинктивна потреба захистити себе. Зібравши всю свою силу, вона вдарила його ліктем у живіт, і він, зненацька, відсахнувся. Рита скористалася моментом і втекла в темряву ночі, серце стукало в грудях, а страх заповнював її думки. 

Вона не могла повірити, що цей вечір, який почався так гарно, перетворився на жахіття. Рита знала, що більше не зможе дивитися на Миколу так, як раніше. Дружба, яка здавалася непорушною, розпалася в одну мить, і тепер вона залишалася одна в жорстокому світі, де довіра стала небезпечною ілюзією.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍