Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

Самовдоволення кудись зникло. Серце хлопчика почало гупати в грудях. Чому він так хвилювався, спостерігаючи сцену пристрасті власної сестри? Чому він відчував гнів, хвилювання і ненависть до Ґреґа, якого навіть не знав особисто? Ні, це були не ревнощі, але те, що він, не з власної волі, став свідком такої інтимності, чомусь викликало у нього вир емоцій, яких він не міг пояснити. Йому було огидно, сердито і чомусь образливо. Якою б не була Патриша, вона його сестра, а цей виродок прямо зараз мацав її і вони на півшляху, щоб зробити щось інше. Аарон не міг зрозуміти, чому сам факт, що його сестра зараз зробить щось таке з якимсь придурком, прямо у школі на великій перерві, у місці, де будь-хто може знайти її, змушував хлопчика тремтіти від гніву. І замість крикнути, сповістити, про свою присутність, щоб роз’єднати їх, він просто закляк, чим змусив Берні відірватись від консолі.

–Агов? Що з тобою, Аароне?

–Нічого…

Берні прослідкував за його поглядом. Ґреґ уже стояв без майки, Патриша вовтузилась із шортами хлопця, зрідка відриваючись від поцілунку.

–Нічого собі!– поривчасто зітхнув Берні.– Вшиваємось?

Аарон продовжував стояти там, не розуміючи, що робити. Берні сховав консоль до наплічника і підхопив речі Аарона.

–Ходімо. Не варто на це витріщатися, якщо Ґреґ нас помітить – точно вклепає.

–Він не зачепить мене.

Берні поглянув на друга збентежено.

–Повір, цьому йолопу начхати, що ти набагато менший. – Берні смикнув Аарона і той, заплутавшись у власних шнурках, встиг схопитись за кріплення поруч, уникаючи падіння, але вдарив об нього коліно. Чим викликав доволі гучний гул металу.

Це відволікло парочку, позбавивши шансу приступити до того, до чого вони, власне, і мали намір приступити. Патриша, сп’янілим поглядом подивилась на джерело шуму. Ґреґ прослідкував за її поглядом і нахмурив волохаті брови.

–Це ще що за виродки?– опустивши Патришу, він рушив в бік хлопців.

–Нам треба йти.– занепокоєно кинув Берні, його голос, аж урвався від хвилювання.

–Я нікуди не піду.– сказав Аарон.– Доки не отримаю пояснень від цього вайла.

–Що ти сказав, вишкребку? – хмикнув Ґреґ.

Аарон зчепив руки на грудях.

–Те, що чув, придурку!

–Аароне…– жалісливо почав Берні.

–Якщо хочеш йти – йди.–звернувся до нього Аарон.– Я розберуся.

Ґреґ розреготався.

–Ти? Розберешся зі мною?– він нависав над Аароном, вищий майже на п’ять голів, більший чи не втроє, картина і справді була не надто оптимістичною.

Берні кинув погляд, сповнений вибачень і побіг геть. Патриша закотила очі і підійшла ближче.

–Не чіпай його.

Ґреґ повернувся.

–З якого це дива? Ці два шкети бачили нас.

–То, що далі? Проб’єш малим черепні коробки і прикопаєш на клумбі, де тренуються групи підтримки?– вона кинула в нього його ж майкою.–Вдягнися.

Ґреґ розгнівано протяг майку через голову.

–Тобі що до цього мілкого засранця? Його навіть якщо закопати, ніхто не згадає. Мабуть в його неблагополучній родині він сотий. Поглянь на нього. Типовий невдаха. Давай, я йому вріжу, щоб не патякав і повернемось до справ, у мене досі стоїть.

Патриша з секунду дивилась на нього.

–Досі стоїть, кажеш?– тоді вона обійняла його за плечі і щодуху вдарила коліном в пах. Ґреґ аж задихнувся, падаючи на коліна.

–І до речі, цей мілкий засранець – мій брат, і в нас нормальна родина, щоб ти, довбаний расист собі не придумав. А ще раз підійдеш до нього чи до мене, я тобі яйця відріжу і змушу зжерти, вкурив?

Патриша поклала руки на плечі Аарону і повернула його до виходу.

–Привіт, Патришо.– тихо привітався хлопець, що сидів на своєму тренчі, який розклав на траву. Хлопець був у простій сорочці з довгим немитим волоссям і акне, що червоними точками відзначило всю нижню частину його обличчя разом з ріденьким волоссям, що краще було б поголити. Здається, його звали Мартін Крейн. Він минулого року здобув перемогу на конкурсі з фотографії. Ну, не офіційно. Його якось запросили на вечірку, напоїли там, роздягли, прив’язали до стовпа з гучномовцем і сфотографували. А потім вивісили на дошці, де розміщували фотографії учасників конкурсу з фото-робіт. Вся школа реготала, а його самого було відсторонено від занять майже на два тижні.

І Патриша, і Аарон Мартіна проігнорували. До школи вони йшли мовчки, коли сестра мала повертати до свого корпусу, а Аарон до свого, вона, уважно поглянувши йому у вічі, сказала:

–Що б ти там не бачив – мовчи. – попередила вона брата і рушила в інший бік, не озираючись.

Аарон був розгублений, і тільки зараз усвідомив, що його речі, схоже забрав Берні, який зник не зрозуміло куди. Частину урока, Аарон просидів за партою, не маючи ні зошита, ні ручки, ні підручника. Бо все це лишилось у наплічнику, який Берні забрав з собою, коли тікав з-під трибун.

Десь на п’ятнадцятій хвилині уроку, Берні зайшов до класу.