Читати книгу - "Ілюзія Бога"

Хоч би над якою кількістю планет ми робили розрахунки, щасливий випадок не в змозі пояснити багатюще розмаїття складних організмів на Землі так само, як він допоміг нам пояснити початкову появу життя. Еволюція життя кардинально відрізняється від зародження життя тим, що, повторюся, останнє було (або могло бути) унікальною подією, якої достатньо, щоб вона сталася лише один раз. Натомість адаптивне пристосування видів до їхніх особливих природних середовищ передбачає силу-силенну окремих подій, які постійно відбуваються.

Те, що відбувається на Землі, можна загалом схарактеризувати як процес оптимізації біологічних видів, який повсякчас триває в усіх закутках планети, на всіх континентах і островах. Можна впевнено прогнозувати, що через десять мільйонів років існуватимуть нові види, які будуть не гірше адаптовані до свого способу життя, ніж нинішні види до свого. Тобто йдеться про повторюваний, передбачуваний, багаторазовий процес, а не про одноразову статистичну удачу, значення якої стає зрозумілим лише в ретроспективі. Завдяки Дарвіну, ми знаємо, що було рушійною силою цього процесу — природний добір.

Антропний принцип безсилий у поясненні всього багатоманіття особливостей живих істот. Для того, щоб дати раду розмаїттю життя на Землі, а надто нав’язливій ілюзії його спроектованості, нам потрібна пояснювальна сила теорії Дарвіна. Але питання походження життя лежить за межами радіуса дії цієї теорії, бо природному добору потрібно, щоб життя вже існувало. Тут на допомогу приходить антропний принцип. Розв’язати унікальну проблему зародження життя ми можемо, врахувавши величезну кількість потенційних місць для його виникнення. Після того, як сталася ця щаслива подія (яку антропний принцип недвозначно допускає), керівну роль перебрав на себе природний добір, принцип дії якого жодним чином не базується на випадковості.

Утім, не можна відкидати можливості, що зародження життя — не єдина велика біла пляма в еволюційній історії, яка заповнюється простою випадковістю, допустимою з погляду антропного принципу. Наприклад, мій колега Марк Рідлі в книзі «Демон Менделя» (яку американські видавці безпідставно перейменували на «Кооперативний ген», ввівши тим самим читачів в оману) висловив думку, що виникнення еукаріотичних клітин (із яких складається наш організм; на відміну від бактерій, вони мають ядро та різні інші складні утворення, зокрема мітохондрії) є підстави вважати ще видатнішим, складнішим і статистично менш імовірним кроком, ніж зародження життя. Може бути, що виникнення свідомості — ще одна велика прірва, подолання якої пов’язане з таким самим рівнем статистичної малоймовірності. Такого роду одноразові події можна пояснити за допомогою антропного принципу приблизно таким чином. Серед мільярдів планет, на яких життя виникло й досягло рівня бактерій, лише невелика група здійснила наступний стрибок, породивши еукаріотичні клітини. А серед цієї групи лише невелика частка зуміла перетнути наступний рубікон, давши початок свідомості. Якщо обидві події справді одноразові, то ми маємо справу не з повсюдним, універсальним процесом на кшталт звичайного еволюційного пристосування. Згідно з антропним принципом, оскільки ми існуємо, складаємося з еукаріотичних клітин і володіємо свідомістю, то нашій планеті випало бути однією з надзвичайно рідкісних планет-щасливиць, які перестрибнули через усі три прірви.

Природний добір працює завдяки тому, що він є накопичувальним і односпрямованим шляхом до вдосконалення. Щоб він розпочався, потрібне певне везіння, але антропний принцип і наявність «мільярдів» доступних планет дає шанс на таку удачу. Можливо, кілька подальших стрибків у еволюційній історії також відбулися не без співучасті удачі, яку обґрунтовує антропний принцип. Хай там як, але розумний задум відверто незадовільний для пояснення життя, позаяк задум у своїй суті не накопичувальний, а отже, породжує ще більші питання, ніж ті, на які відповідає. Він веде нас у нескінченну безвість проблем у дусі метафори з надсучасним авіалайнером.

Ми живемо на планеті, сприятливій для нашої форми життя. І на це є дві причини. Перша з них полягає в тому, що завдяки природному добору життя розвивалося й розквітало в тих умовах, які йому забезпечила саме ця планета. Друга причина пов’язана з антропним принципом. У всесвіті існують мільярди планет. І хоч як мізерно мало серед них таких, що сприятливі для еволюції, наша планета безсумнівно входить до цієї особливої групи. А тепер саме час перенести антропний принцип на давніше минуле, із царини біології — в царину космології.

Антропний принцип у космічному масштабі

Ми живемо не тільки на гостинній планеті, а й у гостинному всесвіті. З факту нашого існування випливає, що його фізичні закони достатньо сприятливі, щоб могло виникнути життя. Не випадково, розглядаючи нічне небо, ми бачимо зорі, адже зорі — неодмінна передумова для існування більшості хімічних елементів, без яких не було б життя. Фізики підрахували, що якби закони й константи фізики були хоч на йоту іншими, все­світ розвивався б так, що життя в ньому було б неможливим. Різні фізики по-різному обґрунтовують цю думку, але висновок у всіх однаковий. Мартін Ріс у книзі «Просто шість чисел» наводить перелік із шести основоположних констант, які однакові по всьому всесвіту. Кожне з цих чисел ретельно дібране в тому сенсі, що, якби воно хоч трохи було іншим, кардинально іншим (і, мабуть, несприятливим для життя) був би і всесвіт29.

До шести величин, які наводить Ріс, входить стала так званої «сильної» ядерної взаємодії, тобто сили, яка зв’язує компоненти атомного ядра та яку потрібно перебороти, щоб «розщепити» ядро. Її позначають літерою E і вимірюють як частку маси ядра водню, яка перетворюється на енергію, коли з атомів водню синтезується гелій. Значення цієї сталої в нашому все­світі становить 0,007. Схоже на те, що вона повинна бути саме такою, щоб могли існувати хімічні елементи, неодмінні для появи життя. Уся хімія, як відомо, полягає в комбінуванні та рекомбінуванні приблизно 90 доступних у природі хімічних елементів, впорядкованих у періодичну таблицю. Найпростіший і найпоширеніший із них — водень. Усі інші хімічні елементи всесвіту в кінцевому підсумку виникли з водню в результаті ядерного синтезу — складного процесу, який відбувається лише за надзвичайно високих температур усере­дині зірок (та водневих бомб). Відносно невеликі зірки, розміром із наше Сонце, можуть синтезувати лише легкі елементи на кшталт гелію — другого найлегшого елемента періодичної таблиці після водню. Для досягнення високих температур, за яких відбудеться синтез важчих елементів, потрібні більші й гарячіші зірки, у надрах яких відбуваються ланцюжкові процеси ядерного синтезу, деталі яких свого часу описав Фред Гойл із двома колегами (дивно, що за це досягнення Гойл не отримав своєї частки Нобелівської премії, яка повністю ді­сталася двом іншим). Час від часу такі великі зірки вибухають (під час вибуху вони називаються надновими), розкидаючи навколо свою матерію, зокрема й елементи періодичної таблиці, у вигляді пилових хмар. Завдяки цьому Земля має вдосталь хімічних елементів, складніших і важчих за всюдисущий водень — елементів, без яких не можливі ні хімія, ні життя.

Для нас важливо, що величина константи сильної взаємодії має вирішальне значення для того, як далеко «вгору» по щаб­лях періодичної таблиці може сягнути ланцюжкова реакція ядерного синтезу. Якби сильна взаємодія була слабшою (наприклад, 0,006 замість 0,007), то у всесвіті не було б нічого, крім водню, а отже, жодних цікавих хімічних реакцій. Якби ж вона була сильнішою (приміром, 0,008), то у всесвіті не залишилося б водню — усі його атоми синтезувалися б у важчі хімічні елементи. Якби в хімічному складі всесвіту вичерпався водень, не могла б з’явитися і наша форма життя, адже