Читати книгу - "Спустошення"

вдають, ніби нас не знають. Що Васікові клієнти, що мої пацієнти. Зустрічатися бояться. Думають, що ми збожеволіли. Та нічого, якось Господь допомагає».

«Таки збожеволіли, — підтверджує Васік. — Я молив Господа: зроби мене божевільним, зроби мене божевільним — і Він таки зробив!».

«А я просто моряк, нах, — озвався Андрон, брат Васіка. — Вот, приехал с Херсона, брата повидать, нах. Могу чёто починить, нах. Как там у тебя сантехника, нах, не протекает?».

Коли вся ця чесна компанія опиняється у мене в квартирі, Смирна з писком кидається обіймати Машку, Вальку і Васіка. Андрон стоїть поруч, задоволено сопе і повторює: «Ну че, нах, спасибо тебе большое, нах, выручил, нах». Смирна тут же береться разом з Валькою готувати бутерброди, невідомо звідки з’являється варена картопля, Машка нарізає салат, а чоловіки, тобто ми, статечно сідаємо за стіл, поближче до відчиненого балкона, куримо і гуторимо за життя.

— Ти не уявляєш, які ви багаті, — каже мені Васік, тримаючи на руках невимовно гордого собою і своїм захляпаним комбінезончиком Джона-Сур’ю. — У вас є все. Холодильник, ванна з гарячою водою, світло, ноутбук, інтернет... Тільки коли це втрачаєш, починаєш усвідомлювати, що в тебе було... Але чесно тобі скажу, Фєдю, я сюди тепер не ходок. Нам цього всього з Машкою уже не треба. Ми вже цим усім перехворіли.

Васік сміється з власних слів. Від Васіка тхне людиною, яка близька до того, щоб назватися безхатченком. А разом із тим мені чується аромат троянди і сандала. У Васіка ясний погляд. Від нього линуть легкість і любов.

Опісля вечері Васік, накручуючи вуса, спитав:

— То що, може, затягнем по мокрому? Тут у Серьоги херсонська є. Клас екстра, особая, льогочно-отхарківающая.

— Курити, насправді, корисно і ганджубас, і сигарети, — почав переконувати мене Васік, коли ми натягнули по мокрому. Васік, здається, вирішив перевернути всі мої уявлення щодо здорового способу життя і був чимось на зразок бунтівного духу Григорія Остера з його «Шкідливими порадами» — тільки вже не для дітей, а для дорослих. — Це допомагає відкашлювати мокроти. На санскриті це капха називається. Через кашель виходить капха з голови, те, що ми мозком називаємо, це насправді просто соплі. Коли ти викашлюєш всі соплі, у тебе зникає мозок і проявляється чиста свідомість. Прани ідуть звідси і звідси по хребту, тут, в голові, відбиваються, а потім збираються в бінду, а там Шива і Шакті зустрічаються і опа — у тебе включається в голові лампочка. Космічна свідомість називається. «Я єсьм». І ти стаєш просвітленим.

Васік просить поставити групу «Ноль» і ми раз за разом переслуховуємо його улюблену пісню: «Настоящему индейцу завсегда везде ништяк...».

— Ось це дзен, Федю, ти розумієш? Ось це дзен. Справж­ня йога. — Я хмикаю — кожна нова заявка Васіка вражає божевільністю. Намагаюся зрозуміти, хто це переді мною — обкурений невдаха чи просвітлений майстер, який на практиці демонструє, що таке справжній дзен? За якийсь час у мене починає вимальовуватися картина Васікової біографії. Зі здивуванням я дізнаюся, що Васік — випускник київської Психоінженерної гімназії.

— О, так ти в Гурова навчався? Я з ним маю зустрічатися. Ми зараз нову компанію відкриваємо, хочемо психотехнології популяризувати, — пояснюю я Васіку.

— Там немає жодної щасливої людини, — озвався Васік. — Боря Гуров — велика людина. Те, що він зробив, — я не знаю, хто ще зробив щось подібне. І він сам розуміє, що це все не те. Бог щосекунди перед нами, а ми не бачимо цього! Нам треба якісь психотехніки, якісь особливі мови придумувати. Є молитва, є ганджубас, є гриби. Він уже все нам дав. Коли ми думаємо, то створюємо цей світ і заступаємо собі тамтой. Є цей довбаний розум, який треба прокурити так, щоб він взагалі не думав. Тоді Він може проявитися.

Васік перейшов на довірливий тон.

— Фєдю, я розкажу тобі дещо про себе. От повіриш ти чи ні, але я колись був успішним бізнесменом. Мав фірму, сорок людей працювало на мене. Коли я побачив, що мені тридцять п’ять, а у мене вже випадає волосся, то зрозумів, що кудись не туди іду. Я все це кинув в один момент і сказав — ідіть ви всі... помилуйтеся квітами! Чим я після того тільки не займався, Фєдю. Працював на швидкій у шоковій бригаді. Торгував комп’ютерами. Викладав йогу для сина одного міністра. Навіть переклав із німецької роман Генріха Бьоля «Груповий портрет із жінкою». Я був популярним серед жінок. Машка — це вже моя четверта дружина, щоб ти розумів. Це я не хвалюся, а констатую печальні факти, так би мовити, просто, щоб ти розумів, що я трохи пожив, так би мовити, на світі. Три роки тому я почав займатися у Бориса Олеговича. Скажу тобі чесно — це були незабутні дні. І я йому завдячую всім. Він показав, як можна вийти за межі свідомості. Потім, на другому курсі Гімназії, ми познайомилися з Машкою, стали зустрічатися. А потім зі мною сталося це. — Васік шкіриться, сяє усмішкою. — Одного вечора, це було 15 серпня, у мене почалася спонтанна медитація, а в ній — спонтанна зупинка свідомості. Проявилася текучість світу. Ілюзія відступила, і я побачив Реальність. Прийшов Бог. Я прозрів, Фєдю. Прийшло повне усвідомлення слова «гріх» і «покаяння». Я пережив глибину молитовного подвигу святих і зрозумів, що таке подвиг юродства. Зрозумів, що означає молитва за цілий світ. З’явилося бачення Промислу, глибина і мудрість того, що відбувалося, єдність роді́в і окремих людей. Прийшло розуміння, що далі жити так, як я жив, не можна. І я поміняв усе. Фєдю, ти не дивись, що я такий божевільний, я просто тобі як дорогій душі намагаюся пояснити, як це буває. І тепер, коли мені кажуть — з вами ніхто говорити не хоче, я сміюся. Так, не хоче — тому що я всіх посилаю нах. Я їм кажу — ви ідіоти. Ви нічого не розумієте. А вони лізуть морду бити. Я не хочу комусь щось доводити, Федю. Ми хочемо поїхати з Машкою на село, діток ростити. А вони хай зі своїми проблемами самі розбираються.

* * *

Ми приготували місце для сну Васікам у кімнаті де вже встигла обжитися Смирна: Васік і Машка з малим розмістилися на ліжку, Вальці постелили на підлозі, а Андронові відвели місце на кухні.

Перед сном, курячи з вікна спальні, я намагаюся осмислити цю неочікувану розмову, яка, чесно кажучи, добряче вибила у мене ґрунт з-під ніг. Васік — це чиста ірраціональність, яка не знає меж. А я — раціональний. Це моя суть, і кожен