Читати книгу - "Мері Поппінс"

танцюючи круг неї.

— Ох, мені треба йти, я хочу додому! — закричала Джейн, і на очі їй набігли сльози.

Прадідусь усміхнувся своєю прикрою беззубою усмішкою.

— Ти гадаєш, ми тебе пустимо? — спитав він, блиснувши очима. — Ти розбила наш Таріль. І ти мусиш це відшкодувати. Крістіна, Валентайн, Вільям і Еверард хочуть, щоб ти була їм за сестру. Я беру тебе за свою наймолодшу Правнучку. І не забудь, ти розбила Валентайнові коліно!

— Я йому якось віддячу. Я віддам йому свої фарби.

— У нього є фарби.

— Ну, то обруч.

— Він завеликий гратись обручами.

— Ну, то… — Джейн затнулася. — Я вийду за нього заміж, як виросту.

Прадід зайшовся реготом.

Джейн благально обернулася до Валентайна. Той мовчки похитав головою.

— Мабуть, запізно, — сумно сказав він. — Я давно-давно виріс.

— А чому ж тоді?… А що ж тоді?.. Ох! Я не розумію. Де я? — заплакала Джейн, з жахом озираючись довкола.

— Далеко від дому, дитино, дуже, дуже далеко, — каркав Прадід. — Ти потрапила в Минуле, в ті часи, коли Крістіна й хлопці були кожне на шістдесят років молодші.

Джейн бачила крізь сльози, як горять його старечі очі.

— А як же тоді?.. Як мені потрапити додому? — прошепотіла вона.

— Це неможливо. Ти будеш тут. У тебе немає вибору. Пам'ятай, ти повернулася в Минуле. Близнята й Майкл, і навіть твої батько з матір'ю ще не народилися. Будинку Номер Сімнадцять ще не збудували. Ти не можеш повернутися додому.

— Ні, ні! — скрикнула Джейн. — Це неправда! Такого не може бути!

Серце її стрепенулося в грудях. Ніколи не побачити ні Майкла, ні Близнят, ні тата з мамою, ні Мері Поппінс!

І враз вона закричала — так, що луна пішла кам'яними коридорами:

— Мері Поппінс! Пробачте мені, що я вередувала! Ох, Мері Поппінс, рятуйте, рятуйте!

— Мерщій! Тримайте її! Не пускайте! — пролунав суворий наказ Прадіда. Джейн відчула, що всі четверо дітей обступили її.

Джейн міцно стулила очі.

— Мері Поппінс! — закричала вона знову. — Мері Поппінс!

Чиясь рука схопила її й потягла геть від Крістіни, Валентайна, Вільяма і Еверарда.

— Ге! Ге! Ге! — лунав по кімнаті хрипкий Прадідів сміх.

Невидима рука ще дужче затиснула руку Джейн і ще рішучіше потягла кудись дівчинку. Джейн не наважувалася розплющити очей, боячись палючого погляду Прадіда, тільки шалено випручувалась з тієї руки.

— Ге! Ге! Ге! — знову почувся хрипкий сміх, а рука тягла її вже по кам'яних сходах і лунких порожніх коридорах.

Джейн уже не сподівалася на добре. Десь позаду завмирали голоси Крістіни й Трійнят — голоси тих, хто їй не допоможе. Вона відчайдушно впиралася в сходи, а сходи нестримно летіли назад.

Аж ось, не розплющуючи очей, вона ніби відчула над головою темні тіні, а під ногами вогку землю.

Що з нею? Куди, ох куди її ведуть? Ох, нащо тільки вона вередувала!

А впевнена рука все тягла її вперед. І раптом Джейн відчула на щоках дотик сонячного проміння, черкнулась ногами об різучу траву. Тієї ж миті чиїсь дужі руки міцно підхопили її й підняли в повітря.

— Рятуйте! Рятуйте!

Вона кричала й щосили звивалася, випручуючись із тих рук. Ні, так просто вона не піддасться! Вона відбиватиметься, й відбиватиметься, й відбиватиметься…

— Я буду тобі щиро вдячна, якщо ти згадаєш, — промовив знайомий голос у неї над вухом, — що це моя найкраща сукня і я маю носити її ціле літо!

Джейн розплющила очі. Просто на неї невблаганно дивилися гнівні сині очі.

Руки, що так міцно її тримали, — то були руки Мері Поппінс, і ноги, по яких Джейн так одчайдушно била своїми, теж належали Мері Поппінс…

— Ох! — промимрила Джейн. — Це ви! А я думала, що ви мене не чули, Мері Поппінс! Я думала, що мене звідти ніколи-ніколи не випустять. Я думала…

— Є люди, — сказала Мері Поппінс, — які занадто багато думають. Я впевнена. Утрися, будь ласка!

Вона вклала в руку Джейн свою голубу хустинку і заходилася стелити постелі.

Джейн дивилася на неї, витираючи сльози на обличчі великою голубою хустинкою. Дівчинка розглянулася по такій знайомій кімнаті. Витертий килим і шаховка з іграшками, і розкладний стільчик Мері Поппінс — все було, як завжди, на звичних місцях. І від цього їй стало спокійно, тепло й затишно. Вона слухала, як Мері Поппінс порається в кімнаті, і недавній страх швидко минався. Її залила хвиля щастя.

— Невже це я була отак розвередувалась? — аж сама не вірила вона. — Ні, це, мабуть, був хтось інший.

Мері Поппінс підійшла до комода і вийняла свіжі нічні сорочечки Близнятам. Джейн підбігла до неї.

— Давайте я нагрію їх біля каміна. Мері Поппінс пирхнула.

— Дякую, не турбуйся. У тебе ж, певно, стільки свого діла. Я попрошу Майкла, хай він мені допоможе, як ось прийде знизу.

Джейн зашарілася.

— Будь ласка, дозвольте мені, — сказала вона. — Я люблю допомагати. І… я ж найстарша.

Мері Поппінс взялася руками в боки і якусь мить задумливо дивилася на Джейн.

— Гхм! — промовила вона нарешті. — Тільки не спали їх, гляди! Мені й так є що латати.

І вона віддала сорочечки Джейн.

— Такого ж не могло бути насправді! — насміхався трохи згодом Майкл, коли Джейн розповіла йому про свої пригоди. — Ти он яка завбільшки, а Таріль який!

Джейн якусь мить подумала. І справді, тепер, коли вона про все це розповідала, воно здавалося неймовірним.

— Може, й так, — погодилася Джейн. — Але тоді все було мов насправді.

— Та все ти вигадала! Ти завжди любиш задумуватися й вигадуєш казна-що! Ото щоб більше не думала!

Майкл відчув свою перевагу над нею: сам він ніколи не думав.

— Відійдіть лишень, глибокодуми! — сердито сказала Мері Поппінс, відсунувши їх і кладучи Близнят у ліжечка. — А тепер, — сказала вона, дбайливо підіткнувши малятам ковдри, — може, я матиму вільну хвилинку.

Вона вийняла шпильки з свого нового капелюшка й кинула його в коробку. Розщібнула медальйон і дбайливо поклала в комод.

Потім скинула пальто, струснула його й повісила на гачок біля дверей.

— О, а де ж ваш новий шарф? — спитала Джейн. — Ви що, загубили його?

— Чого б це? — сказав Майкл. — Вона прийшла в ньому, я бачив.

Мері Поппінс обернулася до них.

— Будь ласка, робіть собі своє, — сердито сказала вона, — і дайте мені робити моє!

— Я ж тільки хотіла допомогти, — почала була Джейн.

— Я сама дам собі раду, дякую, — пирхнула Мері Поппінс.

Джейн одвернулась і поглянула на Майкла. Але він дивився зовсім в інший бік. Він утупився вгору на камін, так ніби не вірив власним очам.

— Що з тобою, Майкле?

— Виходить, ти не