Читати книгу - "Мері Поппінс"

вигадала?! — прошепотів Майкл, показуючи.

Джейн глянула. Там лежав великий Таріль, тріснутий якраз посередині, з намальованим зеленим лугом, з вільховим гаєм і трьома хлоп'ятами, що гралися в коней, — двома попереду і одним позаду, з батіжком у руці.

Тільки тепер на нозі в погонича була зав'язана невеличка біля хустинка, а на траві, так ніби хтось загубив його на бігу, прослався картатий червоно-білий шарф. І з одного краю на ньому були вишиті літери…

— То он де вона його загубила! — сказав Майкл, догадливо покивавши головою. — Скажемо їй, що ми знайшли його?

Джейн озирнулася. Мері Поппінс защібувала на собі фартух з таким виглядом, ніби її цілий світ навіки образив.

— Краще не треба, — сказала дівчинка. — Здається мені, вона знав.

Якусь мить Джейн стояла, розглядаючи тріснутий Таріль, хусточку на нозі в хлопця й шарф.

І раптом кинулась через усю кімнату й припала до постаті в накрохмаленому білому фартусі.

— Ох, — хлипала вона, — ох, Мері Поппінс! Я більше ніколи не вередуватиму!

Ледве помітна усмішка майнула по обличчі Мері Поппінс, коли вона розгладжувала на собі зім'ятий фартух.

— Гхм! — тільки й сказала вона.

КАРУСЕЛЬ

Стояв тихий ранок.

Не один перехожий у Вишневій Вуличці, заглядаючи за огорожу Будинку Номер Сімнадцять, чудувався:

— Що за диво? Тихо, як у вусі!

І навіть сам Будинок, який звичайно мало з чого дивувався, тепер занепокоївся:

— Ой господи! Ой господи! — примовляв він нишком. — Хоч би там не сталось нічого лихого!

Унизу, в кухні, місіс Брілл, з окулярами на кінчику носа, дрімала над газетою.

Місіс Бенкс удвох з Елін прибирали в комоді й лічили простирадла.

Нагорі, в Дитячій, Мері Поппінс неквапливо стирала зі столу після сніданку.

— Я сьогодні така добра і така слухняна! — сонно сказала Джейн, простягтись на залитій сонцем підлозі.

— Чи надовго? — пирхнула Мері Поппінс.

Майкл витяг останню шоколадну цукерку з коробки, яку подарувала тітка Флоссі на минулому тижні, коли йому сповнилося шість років. «Може б, віддати її Джейн? — розмірковував він. — Чи Близнятам? Або Мері Поппінс?»

Ні, вирішив він нарешті: адже це був його день народження, а не їхній.

— Кінець — усьому вінець! — швиденько сказав він і вкинув цукерку в рот. — Шкода, що більше немає! — додав він із жалем, зазираючи в порожню коробку.

— Усе гарне зрештою кінчається, — суворо озвалася Мері Поппінс.

Майкл схилив набік голову і поглянув на неї.

— Тільки не ви, — відважно сказав він. — А ви ж гарна.

Обличчя її осяяла вдоволена усмішка і миттю зникла.

— Побачимо, — промовила вона. — Вічного нема нічого.

Джейн приголомшено озирнулася: якщо вічного нема нічого, то тоді й Мері Поппінс…

— Нічого? — злякано перепитала вона?

— Анічогісінько! — наголосила Мері Поппінс.

І, ніби вгадавши, що було у Джейн на думці, підійшла до каміна і взяла свій великий градусник. Потім витягла з-під розкладного ліжка сумку й по-< клала його туди.

Джейн умить підхопилася.

— Мері Поппінс, нащо ви це робите? Мері Поппінс якось дивно глянула на неї.

— На те, — згорда мовила вона, — що мене завжди вчили бути охайною.

І вона засунула килим'яну сумку назад під ліжко Джейн глибоко зітхнула. Серцю її зробилося но в грудях.

— Чогось мені так тяжко стало, — прошепотілa вона до Майкла.

— Це, мабуть, ти дуже наїлася пудинга! — сказав він.

— Ні, зовсім не те, — почала була вона й замовкла, бо саме тієї миті у двері постукали.

Стук! Стук!

— Заходьте! — озвалася Мері Поппінс. у дверях, позіхаючи, з'явився Робертсон Ей.

— Ви знаєте що? — сонно проказав він.

— Ні, а що саме?

— У Парку — Карусель!

— Це не новина для мене! — пирхнула Мері Поппінс.

— Що? Ярмарок? — аж підскочив Майкл. — І гойдалки там є? І летючі кораблики?

— Ні, — повагом сказав Робертсон Ей і похитав головою. — Тільки Карусель. У Парку. З учорашнього вечора. Я думав, вам це цікаво.

Він спроквола повернувся й вийшов, причинивши за собою двері.

Джейн аж заскакала з нетерплячки, забувши свою тривогу.

— Ой, Мері Поппінс, можна, й ми підемо?

— Скажіть: «Можна», Мері Поппінс, скажіть «Можна», — підхопив Майкл, аж танцюючи круг неї.

Вона обернулася від столу. Таця з тарілками й чашками гойднулася в неї в руці.

— Я піду, — промовила вона спокійно, — бо я маю на квиток. А про вас не знаю.

— У мене в скарбничці є шість пенсів! — радісно сказала Джейн.

— Ох, Джейн, позич мені два пенси! — благально мовив Майкл. День перед тим він потратив усі свої гроші на солодцеву паличку.

Обоє подивилися на Мері Поппінс: що скаже вона.

— Ніяких позичок у цій Дитячій, коли ваша ласка! — невблаганно сказала вона. — Я візьму кожному з вас квиток проїхатися один раз. І буде з вас.

Вона метнулася через усю кімнату з тацею в руках.

Діти розгублено перезирнулись.

— Що ж це таке? — стривожився навіть безжурний Майкл. — Вона ніколи ще не платила за нас із своїх грошей!

— А ви сьогодні себе добре почуваєте, га, Мері Поппінс? — стурбовано спитав він, коли вона квапливо забігла в Дитячу.

— Краще й не треба! — згорда труснула вона головою. — І була б тобі вельми вдячна, якби ти не стояв, видивляючись на мене, неначе в паноптикумі! Ідіть збирайтеся!

Вона дивилася так суворо, її сині очі так гнівно блищали, а голос бринів так сердито, що дітям од-лягло від серця, і вони побігли збиратися.

І враз де й ділася вранішня тиша — застукали двері, залунали голоси, затупотіли ноги.

— Ну ось! Ну ось! Аж легше стало! Бо я вже був не на жарт стривожився! — мовив сам до себе Будинок, слухаючи, як Джейн з Майклом і Близнята залопотіли ногами, збігаючи вниз по сходах.

Мері Поппінс на хвилину спинилася в передпокої й поглянула на себе в дзеркало.

— Ой, ходімо вже, Мері Поппінс! Усе на вас гаразд! — нетерпляче скрикнув Майкл.

Вона рвучко обернулася до нього.

Обличчя її було сердите, обурене й здивоване водночас.

Оце сказав! Усе гаразд! Усе гаразд та й тільки — коли на ній її синій жакет із срібними ґудзичками, на шиї золотий медальйон, а під пахвою парасолька з головою папуги на кінці держачка!

Мері Поппінс пирхнула.

— Чого ж від тебе й сподіватись? Це й так диво! — різко промовила вона. Видно було, що Майклове зауваження не справило їй аж ніякої приємності.

Але Майкл був такий заклопотаний своїм, що нічого не помітив.

— Ходімо, Джейн! — вигукнув він, аж пританцьовуючи з нетерплячки. — Я вже просто не можу! Ходім швидше!

Вони удвох побігли вперед, не дочекавшись, поки Мері Поппінс умостить Близнят у візок.

Ось вони вибігли за хвіртку й подались