Читати книгу - "Незнайомка з Вілдфел-Холу"

неможливо з огляду на його становище і оточення) й запропонує мені вийти за нього, то я не погоджуватимуся, поки не дізнаюся напевне, хто має рацію – я чи моя тітка, бо якщо я помиляюся, то кохаю не його – я кохаю витвір власної уяви. Та, гадаю, я не помиляюся, бо якийсь внутрішній інстинкт запевняє мене, що я маю рацію. В основі його натури лежить доброчесність, і якою втіхою буде відкривати її! Якщо він збився з доброго шляху, то яке це блаженство – повертати його назад! Якщо він зазнає згубного впливу розбещених друзів, то як гарно буде позбавляти його від них! Якби ж то могла я повірити, що Небеса призначили мене для цього!

* * *

Сьогодні перше вересня; але мій дядько звелів єгерю приберегти куріпок до прибуття джентльменів. «Яких джентльменів?» – запитала я. І почула у відповідь, що це невеличке добірне товариство: його друг пан Вілмот і тітчин друг пан Боргам. Ця жахлива новина вразила мене, та всі прикрощі розвіялися, мов сон, коли я почула, що третім буде містер Гантингтон! Звісно, моя тітка заперечувала проти його приїзду: вона щиро намагалася відрадити мого дядька від того, аби його запрошувати; але він, покепкувавши з її заперечень, сказав, що розмови даремні, бо він уже запросив Гантингтона і його друга лорда Лоубаре перед від’їздом із Лондона. Тож я неодмінно побачу його. Не можу висловити свою радість. Мені дуже важко приховати це від своєї тітки; але я не бажаю непокоїти її своїми почуттями, поки не з’ясую напевне, повинна я їм потурати чи ні. Якщо виявиться, що я маю погамувати їх, то вони не потурбують нікого, крім мене; якщо ж виявиться, що я маю повне право на вияв прихильності, навіть наражаючись на гнів мого найкращого друга, то незабаром дізнаюся про це. Але вони не приїдуть раніше середини місяця.

Ми також прийматимемо у себе в гостях двох леді: пан Вілмот має прихопити із собою небогу та її кузину Мілісент. Гадаю, моя тітка думає, що товариство останньої буде мені на користь, що її добра поведінка та скромність стануть для мене прикладом; а щодо першої, то я підозрюю, що тітка має намір використати її для того, щоб відвернути від мене увагу містера Гантингтона. Я не збираюсь їй за це дякувати; але компанії Мілісент я таки буду рада: вона – мила, хороша дівчина, і я справді хотіла би бути схожою на неї – принаймні більше схожою, ніж я є зараз.

19-е. – Вони тут. Вони прибули позавчора. Всі джентльмени вирушили постріляти, а леді сидять із моєю тіткою у вітальні. Я усамітнилась у бібліотеці, бо почуваюсь дуже нещасною й хочу побути одна. Книги не можуть мене розважити; тож спробую викласти в щоденнику причини мого неспокою. Цей папір виконає роль найближчого друга, якому я можу розповісти все, що переповнювало моє серце. Він не поспівчуває мені у моєму горі, але й не сміятиметься з нього.

Спершу я розповім про його прибуття – як я понад дві години сиділа біля вікна, перш, ніж його екіпаж з’явився в паркових воротах – бо всі вони прибули раніше за нього, – і як глибоко мене розчаровував приїзд кожного нового гостя, бо це був не він. Першим прибув пан Вілмот і леді. Коли Мілісент добралась до відведеної для неї кімнати, я залишила свою варту на кілька хвилин, аби зазирнути до неї і трохи поговорити про особисте, бо вона була тепер моєю задушевною подругою, оскільки з часу нашої розлуки ми з нею обмінялися кількома довгими посланнями. Повернувшись до вікна, я помітила біля дверей ще один екіпаж. Це його? Ні, це був простий темний шарабан пана Боргама; а ось і він сам стоїть на сходах, ретельно керуючи розвантаженням своїх різноманітних коробок і пакетів. Яка колекція! Можна було подумати, що він планував як мінімум шестимісячний візит. Спливло вже достатньо часу, коли прибув лорд Лоубаре в своїй чотиримісній колясці. Цікаво, чи не є він одним із тих розпусних друзів? Гадаю, ні; бо, я впевнена, ніхто не міг би назвати його веселим приятелем, – і, крім того, він виглядає дуже розсудливим і поводиться як справжній джентльмен, аби заслуговувати на такі підозри. Це високий, худий чоловік із похмурим поглядом, віком від тридцяти до сорока років, хворобливий на вигляд і змучений турботами.

Нарешті, на лужок весело вкотився легкий фаетон містера Гантингтона. Я лише мигцем побачила його, бо тієї ж миті, як фаетон зупинився, він перестрибнув через його бортик, приземлився на сходи галереї і зник у будинку.

А зараз я покірно дозволила, щоб мене одягнули для обіду, й коли цю важливу справу було завершено, я попрямувала до вітальні, де вже зібрались містер і міс Вілмоти, разом із Мілісент Гаргрейв. Незабаром увійшов також лорд Лоубаре, а за ним пан Боргам, який, здавалось, був готовий повністю забути мою колишню поведінку і сподівався, що маленьке примирення та незмінна наполегливість з його боку ще можуть увінчатись успіхом. Поки я стояла біля вікна, розмовляючи з Мілісент, він підійшов до мене і саме починав щось говорити приблизно в своєму звичному дусі, аж раптом до кімнати увійшов містер Гантингтон.

«Цікаво, як він привітається зі мною?» – запитало моє серце, й замість того, аби піти йому назустріч, я відвернулась до вікна, щоб приховати або опанувати своє збудження. Але, привітавши господаря і господиню дому та решту компанії, він підійшов до мене, гаряче потис руку і прошепотів, що був радий знову мене бачити. Якраз тоді оголосили, що обід готовий; тітка висловила бажання, аби він провів до їдальні міс Гаргрейв, а ненависний пан Вілмот запропонував свою руку мені; і мені судилось сидіти між ним і паном Боргамом. Але опісля, коли ми всі знову зібралися у вітальні, за ті страждання я отримала відшкодування у вигляді кількох чудових хвилин бесіди з містером Гантингтоном.

В ході вечора до міс Вілмот звернулись із проханням заспівати і заграти, а мене попросили показати мої малюнки, і хоча йому подобається музика, а вона – чудовий музикант, та він більше уваги приділив моїм малюнкам, ніж її музиці.

Все йшло добре, та почувши, як він тихо, але з особливим наголосом сказав: «Оцей найкращий з-поміж усіх!», я поглянула, бажаючи знати, про що саме він казав, і, на свій жах, побачила, як він самовдоволено розглядав зворотний бік малюнка – там був ескіз його власного обличчя, який я зробила і забула стерти!