Читати книгу - "Том 12"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За сей час що було приємного, то се те, що Микунька якось «розговорився» зо мною і тепер часто розказує про свої справи й інтереси, радиться де в чому і взагалі відноситься з довір’ям. Через те я його більше пізнала і до певної міри бачу вже, який він. Славная Микуня! Уже спустив з себе гімназичне напускання індиферентизму не в пору, що так нас часом коробило, простіше і щиріше став відноситись до справ і людей. Шкода тільки, що його думка не завжди поспіває за вчинками, а життя не жде і не дає йому потрібного дл>ґ думання часу, через те він не раз сам признається, що в душі він сам ще не рішив того, в чому приходиться переконувати і підтримувати інших, покладаючи на те немало енергії. Але се, здається, не з ним одним так діється. Та все-таки шкода. При нагоді стараюсь помогти йому думати, але се діло тонке, і я стережуся всякого нахрапу та менторства, щоб равлик знов не сховався в черепашку. Та вже добре й те, що ми «познайомились»,— мене каменем гнітила та наша «незнайомість». Збирається Микось весною до мене в гості на Кавказ — прекрасно було б, а то все ж я тут уривками бачу його, кілька хвилин рано і стільки ж увечері, бо цілий день в Політехніці, а в свято гуляє з гостями або в гостях. Дора все так само життям веселиться, але й учиться притім непогано. Була трохи хвора на зуби, навіть один дала вирвати,— тепер здорова. Папа приїхав з Волині немов трохи відпочивши, і вид у нього свіжіший, тільки знов трохи кашляє. Всі ми дуже раді і дякуєм тобі, що ти часто пишеш, а самі от які «безстидні»,— Дора вже третій день «збирається» відправити написа-н у одкритку, а я соромлюсь все одкритками відписуватись, довший же лист ніяк не виходив за всякою бідою і суєтою. Микунька не має звичаю писати, а папа з мамою нехай вже самі пояснять, чому мовчать. Ти мені відповідай вже в Тифліс, моя адреса буде: Давидовская ул., № 23, д. Г а м р е к е л и (се ймення конче треба написати), Феоктисті Семенівні Карповой, для мене, бо мені вже хата найнята. У Кльоні з переселенням в Цхінвалі нічого не вийшло, і він мусить лишитись на зиму в Тифлісі. Лишуся і я. Спочатку мені се було досадно (хотілось на інші місця і всякі були соображения), але тепер я думаю, що, може, се й краще, після того, як точніше розпиталась про ті Цхінвалі.
Оксана пише нам часто (і тобі, певне, теж?), устрої-лась вона, здається, не зле і недорого — 90 frs. в місяць на повному пансіоні. Льєжем довольна, тільки все скаржиться, що мало знайомих (попробувала б вона так, що ні одного знайомого, як мені траплялось!), та се, я думаю, «річ набута». У всякім разі, гаразд, що вона туди вибралась.
Як будеш, Лілеєнько, їхати сюди, то забери, які там ще є в Петербурзі, Оксанині речі,— вона обіцяла мені одну свою «зненавиджену» верхню кофту, то ви мені її звідси вишлете, як ти привезеш, але тепер я, звичайно, і не прошу, й не сподіваюся, щоб ти з тим возилась, так тільки тепер пишу, а то, може, потім забуду.
Шура ще не приїхала, все там у себе сидить, та порядкує, та хазяйнує, а се річ затяжна. Тим часом вже найняла тут у Приходька квартиру ще в августі, таким способом місяців за три, либонь, даром заплатить. А воно б варто Імочку в Київ привезти, бо вона не зовсім здорова: то вушко боліло і текло, то тепер висипка уперта покрила лице і розпросторилась на тіло,— вони її чимсь там мажуть, але то не помагає; очевидно, треба вдатись до лікаря-спеціаліста, як ти зробила з Дорою навесні. Та я вже щось не маю надії діждатись їх тут, воно й шкода, та вже нема мені як ждати, я й то, дай боже, щоб 20 октяб-ря досунулась до Тифлісе (треба ж і в Одесі хоч днів 3—4 пробути), а се вже й так не рано. Та... воно, признатись, і нелегко бути між мамою і Шурою... За сей тиждень я зовсім допевнилась, що в глибині все зосталось по-дав-ньому і вже, певне, поки їх життя, поти й сього нещастя... коли б же хоч Імочці не прийшлось терпіти від сього!
Ну, бувай здорова, треба кінчать, бо вже знов чужі люди прийшли. Я тобі, моя любая, писатиму з Тифліса частіше, а то тут, далебі, якось сама собі не належу. Привітай і «пожалуй» від мене Валентин. Цілую тебе, моя бідненька дитинка, серед зграї гризущих цуців.
Леся
64. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
23 жовтня 1904 р. Київ 10.Х 1904.
Лілеєнько любая!
Постановила я собі відповідати на кожний твій лист зараз же хоч двома словами, от починаючи з сього моменту (я тільки що прочитала твою картку),— може, так буде, нарешті, добре.
Папа вже вернувся. Я хочу виїхати позавтрьому, 12.Х, коли, звісно, що несподіване не затримає; всі мої
діла будуть влагоджені до позавтрього. В Одесі пробуду недовго, бо й так вже спізнилась, певне, 16—17 виїду
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 12», після закриття браузера.