Читати книгу - "Том 12"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Наші всі здорові. Од Валентин ми вже не вимагаєм листів, бо знаєм, що їм не до солі, потім же мусять надолужити. Цілую тебе міцно.
Твоя Леся
Оксана часто пише, їй ведеться добре, здається.
65. ДО О. П. КОСАЧ (матері) І П. А. КОСАЧА
26 жовтня 1904 р. Одеса 13. X. 1904.
Любії мої! Доїхала я прекрасно, без одної пересадки, і 8 половини ночі була одна на ціле купе, нічого не забула в вагоні і нічого в мене не вкрали. Тут застала Комїаро-вих] здоровими, діти видержали недавно кір, але вже здорові. Погода тут мокрувата, але тепла, ні туману, ні вітру нема. Виїду я звідси в неділю в 12 г[один] дня, прямим рейсом, се якраз вигідно для мене виходить. Чи не міг би мені Микунька відправити малою скоростю мій складний столик (десь у погребі схований), приложивши до нього синю теплу нижню спідницю (висить у шкафі в темній хаті) і пенсне (на Дориному столику в бронзовій чашні) і зашивши те все разом в рогожу! Я була б йому дуже вдячна. Ком[арови] вам кланяються, я міцно цілую всіх вас, мої любії.
Ваша Леся
66. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
6 листопада 1904 р. Тбілісі 24. X. 1904. Тифлис, Давидовская,
23 (д[ом] Гамрекели), кв. 4
Любая Лілеєнько! Спасибі за картку, що я застала тут. Я тільки вчора приїхала сюди, бо з Одеси виїхала тільки в понеділок (18-го), а з Батума 22-го (в день приїзду туди).
Від Севастополя стало тепліше і тихше, а від Ялти до Ба-тума було зовсім літо і навіть увечері можна було сидіти на палубі. Все ж таки я 5 ночей провела зряду в дорозі і хоч сю ніч добре виспалась, та все ще втома не минула, тому пишу поки ще одкритки, а листи писатиму згодом, як в норму прийду.
Надзвичайно приємно, що мені не треба шукати кватири і купувати всякого дріб’язку. Хата в мене прекрасна, в гарній і здоровій частині міста, і взагалі я почуваюся як дома. В дорозі не простудилась і, як мине втома, певне, заживу зовсім нормально.
Чи вислали тобі мою книжку? Кльоня тебе цілує і бажав успіху в ділах твоїх і кланяється Валентинам. Я цілую всіх трьох, Лілею найбільше.
Леся
67. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)
22 листопада 1904 р. Тбілісі 9.XI 1904. Тифлис, Давидовская,
д[ом] Гамрекели, д. № 23, кв. 4.
Люба Лілеєнько! Спасибі тобі, любая, що ти мені пишеш та що я через тебе, хоч се і кружно, довідуюсь про наших «или они живы, или они здоровы»; а то здумай собі, що я з самого виїзду від них ані стрічки не маю. От і Оксана скаржилась, що їй не пишуть, а сама досі мені не відповіла на листа, от уже хутко місяць. Я, правда, сама часто тим грішу, от, напр[иклад], проти Крив[иню-ка] дуже винна. Та було мені чимало всякої писанини за сей час, і переїздів, і біготні, то не раз справді ніколи було писати. А ще моя натура, що, довго не писавши, соромлюсь писати одкритки, а на лист не завжди часу й енергії вистачає. Та вже якось, може, справлюся.
Сього року я тут можу вже тільки писанням та подібними справами займатись, бо не потребую дбати про своє пропитаніє, про се вже дбає Феоктиста Семенівна, якій я просто плачу за повний пансіон і більш ні про що не думаю. Маю таким способом «усиленное питание» без клопоту. Почуваюся я тепер зовсім добре, маленька осіння роз-клейка, що було напала в Києві, зовсім минула. Та воно й сором було б інакше, бо такої ідеальної осені, як тут, то рідко де трапиться. Я досі ходжу в своєму «costume de promenade», дуже рідко надіваю пелерину, бо на сонці до +22° R доходить. Позавчора ми з Кльонею з ранку до смерку вештались по горах, було так чудово, що і втома не почувалась. Залізли ми в таке місце, де ще ніколи не були, познаходили якісь потоки, басейни, провалля, дуже цікаво було. І весь час я була в одній сукні (правда, теплій), а навіть по заході сонця не змерзла. Аж чудно читати, що ви, бідні, вже мерзнете там.
Се, може, лист мій дійде до тебе в день останнього екзамену. От уже, слава богу, Лільчик позбудеться тої халепи. А тижнів через два уже й в Київ! Добре було б, якби ти могла хоч до весни не братись за жадну обов’язкову роботу, щоб хоч трошки одійти. Якщо в тебе буде в грошах недохватка, а папі буде трудно тобі помагати (хоч я сього, признаться, не думаю, знаючи останню стадію устройства його діл), то я думаю, що з декабря матиму повну змогу ділитися з тобою своїми ресурсами. От ще тижнів через два я се знатиму напевне і напишу тобі, скільки власне і в які терміни могтиму посилати, а тебе прошу наперед не церемонитись згодитись на се, бо я се зроблю зовсім не в ущерб своєму режиму чи здоров’ю. Так ти мені з Києва щиро напиши, які будуть матеріальні умови твого виїзду в Прагу. Мені було б найгірше думати, що ти з перших же днів у Празі попадеш в ярмо непосильної роботи і знищиш останнє здоров’я, яке ще зосталось від екзаменів. Може, колись мені буде потрібна твоя поміч, то і я обіцяю вдатись до тебе без церемонії. Добре так, золотая моя Ліліє?
Ще треба мені сьогодні кілька листів написати, тому скінчу сей от зараз.
Не повезло мені з журналом Славинського. Хотіла там писати і дещо дала, і воно прийняте до друку, аж тут потребували Славинського до війська і вже він не редактор, а прапорщик піхоти в Староконстантинові... Не приношу я щастя редакторам.
Славинський просив тобі кланятись.
Кльоня і Феоктиста Семенівна тебе щиро вітають. Маруся тепер моя учениця, вчу її писати.
Хутко писатиму тобі знов. Цілую тебе міцно, моя Лілеєнько.
Твоя Леся
22 листопада 1904 р. Тбілісі 9/ХІ
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 12», після закриття браузера.
