Читати книгу - "Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк"

витворів, у яку Ти дбайливо їх зодягаєш, щоб не занадто кричали вони болем і мукою. Бо не є Твоє мистецтво веселим. Ти реалізувала Норвідову тугу краси.

Ти нещаслива від того, що не всі спромоглися осягнути? Від того, що для декого та страва, яку ти готуєш, видається нездоровою?

Чи ж не Ти мені колись так розумно пояснювала про призвичаєність як послідовний замінник розуміння? Тож тим, які не хочуть розуміти, які не хочуть мислити або яким мислення видається неїстівним, — залиши Твою чудову й чарівливу посмішку, і облиш отой чинник, який неухильно продукує призвичаєність. Залиши собі час. Він Тобі допоможе. Він дасть Тобі перемогу, якщо Тобі на цьому залежить. Але для когось, хто так, як Ти, є улюбленцем богів, знайшов своє власне вираження в мистецтві, без прецедентів, без попередників, хто так, як Ти, продерся крізь чагарі, гущавину й небезпеки традиції і спромігся заясніти власною красою, хто так, як Ти, буде ревно наслідуваний, — а потім переслідуваний натовпом паразитів, які захочуть пожирувати на крихтах Твого мистецтва, — для Тебе, — кажу Тобі, — перемога має бути байдужою. Бо Ти вже перемогла. Ти дала своєму суспільству максимальну данину: своє власне, нічим не зіпсоване — я.

Ну, то й що, що вони не можуть пережити того, що Ти не користуєшся відблисками людського примітиву, що Твоє мистецтво позначене загальнолюдськими, а не виключно регіональними рисами, що ані природа, ані фотографія не є Твоїм учителем? Прецінь, у такому разі ми б мусили відцуратися мистецтва Сходу, і Єгипту, і Мексики, і Готики, в якому Ти закорінена, та і врешті — того славного народного примітиву, який любить понасміхатися з природи. Зачекай, Еґґо — час усе залагодить, а Твоїм щастям є чарівна весна Твого життя.

У тому кам’яному місті, вибрукованому під тиском атлетично нагромадженого бароко, ти живеш злоякісністю своєї крові. Знаєш круті і звивисті шляхи лихоманки. Що ж би Ти сказала, Еґґо, якби опинилася в моєму краєвиді, під низьким і розлогим небом, схожим на вовну стад баранчиків, серед лагідних кольорів і повівань нашого клімату? Тут зорі розгортають свою сумну нескінченність одразу за останнім парканом. Тут за ближнім краєм обрію краєвид кольорово спадає до Балкан. Може, тут — на лінії зникаючого ритму між сузір’ями неба, — розплющились би Твої очі, і може, вдень видима кольоровість світу увійшла б у них. Може б, Ти переконалася і погодилася замешкати трохи на поверхні, подихати кольоровим небом, виринути з підземних протоків крові.

Першодрук:

„Tygodnik Ilustrowany” 1938, nr. 40.

Перевидання, зокрема:

Bruno Schulz, Proza, s. 402—412 [на тему цього тексту див. розлогий коментар Єжи Фіцовського у кн.: Bruno Schulz, Księga listów, s. 180].

Голоси преси

Не шукаючи визнання світу, працює (у Дрогобичі) з бенедиктинською, радісною і сконцентрованою пристрастю дивний мистець, закоханий у легенди давніх століть, заслуханий у гомін минулого; розгрібаючи старі документи, риючись у міському архіві, досліджуючи поблідлий чорнильний слід костельних реєстрів, пан Ляхович у своїх візіях переживає минуле міста.

Пан Ляхович старанно вивчав старі польські служебники, літургійні книги та кодекси і так глибоко вжився у стиль тих творів мистецтва ілюмінації, що прийняв його як свій власний. Пан Ляхович має безпомилковий, декораційний смак майстра. Гармонізація тексту, орнаменту й образу досягається ним інстинктивно, без найменшого зусилля. Видається, ніби мистець цей наштовхнув(ся) в собі на багату жилу винахідництва, перехлюпування якої через вінця йому ледве вдається стримати. Це, поза сумнівом, — незвичайне явище епігонства, або мистецького атавізму, реінкарнація старого ілюмінаційного мистецтва та його повернення у сьогодення.

У наш час нервовості, випадковості й поспіху таке явище є винятковим.

Пан Ляхович повинен здобути собі ім’я у сучасній польській графіці; на своєму полі він, здається, не має конкуренції. Сподіваємося, що наше місто не дозволить собі змарнувати нагоду придбати цю справді монументальну роботу, оповиту історією рідного міста.

Першодрук:

„Przegląd Podkarpacia” 1934, nr 12 [аналіз робіт дрогобицького художника-аматора Фелікса Ляховича].

Перевидання:

Jerzy Ficowski, Okolice…, s. 40; там само, s. 40—41 (Pod patronatem profesora Schulza, czyli Drohobycz Feliksa Lachowicza) див. розгалуженіший коментар; автор серед іншого подає, що текст був передрукований у каталозі виставки праць мистця.

Цивілізації первинні та цив.[ілізаціі] похідні

Повнота і природність замість спеціальності і штучності

Середньовіччя, аскетизм, виняткова духовність. Потойбіччя.

Данте і Гомер. Земне буття і тимчасовість. Поняття смерті.

Сократ, прочитати 56 Паскаль. Неспокій, грізність вічності.

Метафізичне почуття. Європейські мови та грецька мова.

Абстрактність, вторинність, переносний зміст нашої мови. ст. 58

готові звороти і формули. Більш-менш. Факти й суцільні поняття.

Метафори зрозумілі, живі і важливі. Мова інтелігента і хлопа.

У греків є одна універсальна мова. Коріння чуттєвості ближчі

у греків. 60, Освіта і сучасне виховання греків.

Ерудиція.

У мистецтві:

Збереження духовної рівноваги — розростання нервів.

Цікавість, збудженість, амбіції. Експансія, маньєризм

подолання меж. Бетховен [sic], Фауст. Вишуканість

Бальзак: гротеск проміжків, мономанія, надмірний

розвиток однієї риси. Простота грецького мистецтва.: Софокл —

Шекспір. Неефективність — невиразність.

Скульптура як утілення центрального значення тіла.

69.

Першодрук:

Bruno Schulz 1892—1942…, s. 151; там само див. коментр Єжи Яжембського і факсиміле [текст написаний рукою письменника на картці, знайденій у II томі «Філософії і мистецтва» Іполита Тена, виданого (вдруге) у перекладі Антонія Сиґетинського Польською Книгарнею Бернарда Полонецького (Львів, 1911); цю книгу Шульц позичив під час війни Мар’янові Яхимовичу (за Войцехом Хмужинським: Bruno Schulz 1892—1942… s. 297, поз. кат. 541); нотатка Шульца була написана після 1930 року; збережено оригінальне графічне оформлення].

Слово від перекладача

Збірка літературно-критичних, культурологічних, теоретико-літературних і почасти філософських текстів Бруно Шульца була підготовлена й опрацьована проф. Малґожатою Кітовською-Лисяк (Люблінський Католицький Університет) і лише одного разу видана в Польщі: Schulz Bruno, Szkice krytyczne / opracowanie i posłowie Małgorzata Kitowska-Łysiak. — Lublin: Wyd. UMCS, 2000. — 138 s.

До збірки ввійшли всі тексти Бруно Шульца, які він створив поза обширом stricte літератури і які свідчать про те, що сьогодні цього мистця слід сприймати і досліджувати не лише як відомого й поціновуваного в усьому світі письменника й художника, а також як визначного теоретика й філософа літератури. Це дуже важливий аспект спадщини Шульца, який переважно проходить повз увагу шульцологів, але відкриває ще один, надзвичайно важливий аспект його творчості, котрий визначає перспективу Шульца у феноменологічно-герменевтичному та інших теоретико-літературних і філософських контекстах поряд із Рікером, Гайдеґґером, Інґарденом, Беньяміном, Левінасом, Бартом та іншими видатними мислителями минулого століття, чиї ідеї були дотичними до теорії інтерпретації й рецепції літературного тексту та до літературної герменевтики.

Пропоноване українське видання теоретико-літературних текстів