Читати книгу - "Володимир"

class="p1">Князь Володимир був гордий, що скорив свавільну полотську княжну, щасливий, бо вона віддала йому ласку й тепло, певен, що полюбить її колись, покличе до города Києва.

Ось чому, покидаю чи древній Полотськ, князь Володимир зупинився на кручі, підняв руку й послав Рогніді, що все стояла й стояла на стіні, тепле вітання.

І рушили вої князя Володимира - подіями по тиховодній Полоті, комонно й пішо через ліси й поля, щоб вийти біля города Смоленська, з'єднатись з північними воями, які там їх ждали, і пливти далі Дніпром на січу з Ярополком. Назустріч їм, угору від Києва, Дніпром посувалось воїнство Ярополка. Гроза стояла над Руссю, брат ішов на брата, земля на землю.

8

І ніхто з них не знав того, що саме в цей час до україн Русі, до мирних городів і сіл на захід сонця підступає ворог, який давно вже відточив свій ніж і тільки ждав нагоди, щоб напасти.

"Drang nach Osten!"* (* "Drang nach Osten!" - Похід на Схід! (Нім.)

Цей крик лунав на слов'янських землях уже не вперше. За тим, що діялось на Русі, пильно стежили німецькі імператори, за спиною яких стояв римський папа.

На півдні імперії були землі Угорщини, Болгарії, Візантії, з якими німецькі імператори Оттон І і син його Оттон її не раз стикались, але перемогти не могли. Через це вони всі свої сили скеровували на схід.

"Drang nach Osten!" - це був перший клич, що пролунав у новоутвореній Німецькій імперії, і вже тоді полчища їхніх рицарів рушають на схід.

Проте Схід виявився не таким піддатливим і кволим, як вважали німецькі імператори. Довго й дуже довго довелось їм боротись з Польщею, тяжкою була для імперії боротьба з Чехією, доки вони ціною величезних втрат, по коліна в крові підкорили володарів цих земель. Але коли німецькі орди посунули далі на схід, щоб скорити слов'янські племена над Варязьким морем, то на річці Лехі зазнали жорстокої поразки. Слов'яни люто, не шкодуючи сил і життя, боролись за своє життя і волю.

Ворожнеча між Володимиром і Ярополком, усобиця в Руській землі надали сил німецьким імператорам. Не власними руками - польський князь Мешко І, що був їхнім слухняним слугою, почувши про брань на Русі, велить своїм полкам вирушати на схід, захоплювати руські городи й землі.

І в той час коли вої князя Володимира бились у Полотську з дружиною Регволда й перемогли її, в той час коли князь Володимир вирушає на Смоленськ і далі на південь супроти Ярополка, в цей час потай до Руської землі підходять вороги з заходу. Темної ночі стали вони на схилах гір навкруг Перемишля, подерлись на його стіни, сталась велика січа, загинуло множество людей руських, запалав город і околиці.

Звідси ворожі вої пішли на Червен, оточили його, три дні руйнували й палили стіни, прорвались, залили город кров'ю.

Разом з ними йшли єпископ Лев і священик Рейнберн, - їм не пощастило в Києві з хрестом, тепер римський папа діяв мечем.

Слух іде по Русі про сварку князів-братів, і хвилюються далекі її землі; волзькі булгари збирають воїв, посилають слів у степи за Ітиль-рікою, щоб знайти там орди, які виходять з глибин Азії, з'єднатись з ними і рушати на Русь.

Горе дому, де немає злагоди й миру, горе землі, де сваряться племена, страшно, коли зброю піднімає брат на брата, син на отця.

Багато зла приніс землі Руській князь Ярополк, великі й трудні діла випали на долю Володимира, сина Святослава.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

1

Князь Володимир розумів, що Ярополк не допустить його до Києва, а намагатиметься зустріти й розбити північну рать у верхів'ях Дніпра. Пізніше від купців, втікачів-смердів і простих чорних людей він довідався, що Ярополк справді зібрав багато воїв, частину яких посадив на лодії, а багато їдуть комонно й посуваються пішо берегами. Уже в полі передня сторожа знаходила сліди й бачила не раз на обрії воїв: невідомо було тільки, де ж зупиниться і прийме січу Ярополк.

І от нарешті в один з перших днів ізока* (* І з о к - червень) літа 980-го на світанні примчали вої передньої сторожі, зскочили із замилених коней, розповіли, що вище від Любеча на Дніпрі і в затоках піше військо Ярополка ховається у лісах над кручами, а комонники розтяглись півколом у полі.

Князь Володимир спав на лодії; почувши тупіт коней, прокинувся, вийшов на берег і слухав сторожу, а тоді покликав старшу дружину, сів з нею під вербами й став думати, як починати січу з полками Ярополка.

Це була дуже важлива й відповідальна година - рать наближалась до раті, вирішувалась доля Русі, все залежало від того, як вести далі воїв з півночі, щоб розбити полки убійника-князя.

Князеві Володимиру було на кого спертись - навкруг нього стояли й сиділи на приступках дніпрової кручі бувалі, старі вже воєводи, що вздовж і впоперек сходили землі Русі, перетинали на лодіях моря, били багатьох і багатьох ворогів.

Володимир ловив на собі примружений погляд то одного, то другого воєводи; кожний з них вміє і готовий боротись з ворогами, кожен зробить так, як велить князь.

Але він не хотів вихоплюватись з власною думкою, краще послухати, що скажуть бувалі люди.

- Ви знаєте, воєводи мої, - почав Володимир, - рать Ярополка зупинилась і стоїть біля Любеча. Хочу почути, що думаєте? Говоріть, воєводи.

Угорі над ними трепетало листя на вербах і осокоринні, десь від лодій долинули звуки смутної пісні, скільки не кинь оком, голубіло плесо Дніпра.

Князь Володимир ждав. Він сидів у білих ногавицях і довгій білій сорочці з розстебнутим коміром, підперезаний широким поясом, в зеленого хза чоботях, з непокритою головою. Легенький вітер з Дніпра перебирав русе волосся, карі очі допитливо дивились на воєвод.

І воєводи загомоніли - їм сподобався такий початок ради - князь Володимир не криється, що молодий, він, напевне, зробить так, як порадить старша дружина.

Деякі з них вважали, що найкраще кінним воям обійти далеко в полі полки Ярополка, бити їх з-за спини, а всім пішим посуватись Дніпром на лодіях і вдарити в чоло Ярополковій раті.

Інші радили затримати лодії на місці, вночі послати частину пішого й комонного війська вперед, щоб наблизитись і впасти, як грім, на воїв Ярополка, а з лодій уже їх добивати.

Ще одні думали, що ліпше стати на місці, загородити Дніпро лодіями, насипати на берегах вали