Читати книгу - "Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара"

поповнили боєприпаси. Підлікували хворих й поранених. Підкормились.

Якраз вчасно — до Скелівки, Старих Осот, Косарів підійшли основні сили більшовицького війська. Поткнулись, було, далі в ліси — й натрапили на повстанців. Передовий більшовицький загін стріляв зі страху з «гвинтів», йшов уперед — і чим далі, тим більш збивався в колону. А дорога ставала все вужчою, ущелинами впадала до яру.

Зверху на схилі стояв кулемет гайдамаків…

Кулемет довелося покинути — повстанці щезли в лісах, мов привиди. Але кожна куля, пущена в колони, пробила більшовицькі тіла двох-трьох чоловік…

Залишивши в лісі зо два десятки трупів, загін приволік Овсієнку на узлісся трофей — «льюіс» з викинутим затвором. Командира загону розжалували й посадили в «холодну». Більше червоноармійці колонами здуру в Яр не ходили…

Скоро Максиму довелося зіткнутись з більшовиками біля Старих Осот. Це була перша сутичка об’єднаних загонів Уварова й Чучупаки з червоними. Після цілоденного бою комісари втікли на південь до Олександрівки, звідки почали бити гармати «красних» бронепотягів…

Розділ 7
Кохання, що сильніше смерті. Історії баби Мані

Одного суботнього ранку в кімнаті Рома задзвонив телефон.

— Романчику, — почувся в слухавці не дуже знайомий скрипучий голос. — Це ти, Романчику?

— Я, — сказав Ром.

— Не чую. Альо!

— Це я, я! — повторив Ром.

— Нічого не чую. Рома, це баба Маня. Приходь до мене, я щось згадала. Приходь, чуєш? Альо, альо…

Ром поклав слухавку. Ну й баба! Могла б попросити когось із внучок. Чи то правнучок. Може, щось про Рудя розкаже?

Він вдягнув футболку і джинси.

— Ти куди? — спитала на кухні мати.

— До баби Мані. Шукала мене, щось хоче сказати.

— Тебе? — здивувалась Марія Рудинська. — Йди, звичайно. Старенька ж яка… Це ж треба… На ось, купи їй молока й печива.

Ром купив у магазині булку, пакетик соку, бо кажуть же: старе як мале. А хто ж з дітей любить молоко?

Двері відчинила мала Іринка. Баба Маня сиділа в світлиці, на покуті темніли старі ікони — такі самі, як колись в баби Келі.

— Здрастуй, Ромчику. Як мати, як Вітя?

Ром відповідав на неспішні питання, а самому не терпілося розпитати. Потім Ірка готувала чай, шукала варення, й нарешті, за паруючими філіжанками, баба Маня почала розповідати.

— А я ж забула! Тож така історія! Ми дівчатами аж плакали… А про що ж це?

— Бабусе Маріє, ви, мабуть, хотіли щось про Рудя…

— A-а! Да… Прямо як казка!

— Та розповідайте вже!

— …Так ото люди казали, що Рудь закохався в красуню, і звали її… чи Оляна… От голова. Зранку ще ж пам’ятала. Ото довго ти йшов!.. А їм весь час заважав один комісар, бо він сам полюбив Оляну. Рудь з дівчиною зустрічався потай, і таке в них було кохання… Іринко, внуцю, принеси ще Ромчику цукерок!

— Не треба цукерок! І що було далі?

— … То була дуже гарна пара! Козак — орел, отаман! І — справжня красуня! Зеленоока, білява, з довгою косою. В неї була дуже плавна «походка» — вона не йшла, а пливла, наче пава! В неї були закохані всі хлопці. А як тільки її хто зобижав — в той же день Рудь мчав до неї, де б він не був, — і карав обидчиків!

Баба Маня розчервонілась, від чаю її розморило. Раптом очі її заплющились, й стара задрімала.

— Бабусю, ну й що було далі? — поторсав її обережно за руку.

— …А, що? А!

— Про Оляну…

— A-а… Потім комісар Лазар х'тів їх розлучити. І Рудь з Оляною обвінчались. На Звенигорі! Бо він же був гайдамака, а їм не можна женитись! А комісар як почув, то обложив їх навколо хмарою війська і хотів вбити Рудя. То Рудь викопав старий гайдамацький скарб і пробився через всіх ворогів за кордон. Кажуть, забрав Оляну з собою і скарб у палац за границю!..

— Ви колись казали — в Ріо-де-Жанейро, — поправила мала Ірка.

— Так, так — в Ріодажанеро!.. В Аргантину! Тільки раніше про комісара не можна було казати… Бо тато зразу ж брали паска і лупили по чім попало…

Баба Маня знов задрімала. Ром тихенько встав, показав Іринці, щоб зачинила за ним двері.

Він був трохи розчарований. Думав, що почує щось про битви, про Рудя. А тут… Якась дівоча історія. Але потім Ром подумав про Владку. Так, отамана можна зрозуміти. Така дівчина! Ну, звісно, якщо все це — правда!

Тож він прийшов додому й ретельно записав все почуте. Так, значить — Оляна. Незвичне якесь ім'я. Треба з'їздити на Звенигору. Навколо гори не так багато й хатів — може, хтось щось знає…

Розділ 8
Райгород. Прощай, отамане!

Червень 1919 р.

…Бої продовжувались весь червень. З приходом більшовиків у Чигирин — загони Коцура переформували в «червоний полк». Коцур осмілів і все частіше ліз до Холодного Яру. Якось коцурівці на день навіть захопили Медведівку. Уваров відбив наступ, кубанці поклали кількадесят червоних.

У кінці червня прибули люди від Тютюнника. Вони вимагали вийти на поміч армії УНР. Галицька бригада, Повстанський кіш, Залізна й Волинська дивізії — визволили Житомир. Через Христинівку, Умань тепер з боями йшли в район Шполи.

Чучупака з