Читати книгу - "Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…"

іншим, Броніслав був боксером, на флоті служив. Здоровенний такий, як шафа. Та й батько мій не з дрібних. Мало хто міг його один-на-один завалити.

– Як їх вбили?

– Заточкою. Слідчій сказав, що була засада, що на них у парку чекали. Діяли професійно. Два удари – дві смерті. Гроші, зрозуміло, забрали. Найдивніше те, що вбили їх удень, у людній частині парку, але ніхто нічого не бачив і не чув. Ніхто й нічого. Й потім тіла вісім годин пролежали поряд з парковою стежкою й теж – ніхто, нічого. Кажуть, що пси по всьому району вили. А люди не бачили. Містика. Наче їх затягли до іншого виміру й там вбили. Якщо без подробиць, то було так: я почав щось підозрювати по обіді. Прогулявся парком. Там усе так спокійно було: сонце світило, діти грались, каруселі крутились, продавали цукрову вату і повітряні кульки, волохата поні возила малих у візочку. Я двічі проходив тією стежкою, на якій їх вбили. А знайшли їх лише пізно ввечері, коли мама і Броніславова Світлана підняли людей на пошуки.

– Але ж того крєндєля з монетою можна було легко знайти.

– Його й знайшли.

– І що?

– В нього виявилось алібі. За дві години до того, як батько вийшов з дому, він попав в ДТП й на момент злочину знаходився в травмопункті з переламаною рукою. Купа свідків, медичні експертизи і все таке. Менти пробивали його зв’язки з криміналом, але нічого не пробили. Сказали, що, можливо, батько був необережним у розмовах.

– І ти в це віриш?

– Звісно, що ні. Батько при чужих не тріпався. Про колекцію – тим більш.

– А монета?

– У Парковому Домі казали, що її купив іноземець. Через три роки дуже подібний на неї двадцятник виставлявся на аукціоні. І там був проданий за фантастичні гроші. Утричі дорожче, аніж продавали батькові. Колекційні монети, бони, ордена ніколи не дешевшають. Вони лише зростають в ціні, зростають швидше за банківське золото. Як антикваріат. У монети вигідно інвестувати. Якщо в тебе будуть гроші…

– …то я звернусь до нумізматів. Дуже дякую за пораду, – Sаня тривожно подивилась на стелю, де причаїлась зграйка комарів. – Отже, саме смерть батька відвернула тебе від нумізматики?

– Боги вбивають своїх служителів. Навіть відданих, – Ярковський відкрив кватирку, перевірив кріплення антимоскітної сітки. – Боги жорстокі.

– Але ж це не колекція вбила твого батька?

– На речі можна дивитись з різних точок зору… – Ярковський скрутив зі старої газети інструмент для хльоскання комарів, поліз на стілець. – Можна дивитись так (лясь!). А можна й інакше (лясь!). Як би там не було, я служу іншим богам.

– Я помітила.

– Молодець (лясь!).

– А ти сам не намагався дізнатись, хто вбив батька?

– Щоби шукати (лясь!), треба за щось зачіпитись (лясь!).

– Тепер в тебе є куля.

– По-перше, вона не моя, а родини Балтера (лясь!). А по-друге, я ще не впевнений (лясь!), що зможу працювати з нею за межами цієї справи (лясь!), – він переможно оглянув стелю, змахнув хлопавкою павутину над антресолями. – Ніби всіх повбивав.

– Тепер твоя черга розповідати, – Ярковський зістрибнув зі стільця і сів напроти Sані. – Чому ти застрягла на примітивному рівні?

– В одному тупому фільмі медіум на такий наїзд відповідає: «Я нестабільна».

– А знаєш, я люблю «Зоряний десант». Бувають і тупіші фільми.

– Бувають, – погодилась дівчина і зустріла погляд Ярковського з тим виразом на обличчі, з яким Коллін Порш розстрілювала інопланетних жуків [26]. – Я відповіла.

– І хто ж визначив ту твою… нестабільність? Солтис?

– Ні. Інший.

– І ти впевнена в його компетенції?

– Я сама відчуваю, що нестабільна. «Маяки» зриваються з ритму, контакт не фокусується…

– …крокодил не ловится, не растёт кокос, – кивнув Ярковський. – Ти не перша на цій дорозі. І навіть не тисяча перша. Все це можна відшліфувати, о моя психонавтко. Чи, може, психонавтиця? Шкода, що Солтис не встиг з тобою попрацювати.

– Знущаєшся?

– Щось типу того. Статтю читав про надмасивні чорні діри, які ховаються в центрах галактик. Кажуть, що вони ніби кротові нори. Єднають світлі і темні всесвіти. Чула про такі об’єкти?

– Чула, – буркнула Sаня.

– Вони також нестабільні.

– А це до чого?

– А до того, що всі тунельні позиції в ESP нестабільні.

– Тунельною позицією мене ще не обзивали.

– До речі, не найгірша з позицій. Принаймні рідкісна і центрова. Усяких там білих і жовтих карликів у галактиці як гною, а надмасивна чорна діра одна-однісінька. Вся решта крутиться навколо неї. Така собі королева зоряного острову.

– Я не королева, я нестабільна black sheep [27]. Навколо мене лише козли різні крутяться… Не смикайся, не про тебе.

– За це щиро дякую. Між іншим, Sанька, козли завжди крутяться навколо нерозкритих потенціалів. Козли їх відчувають – hold up! – й намагаються присмоктатись до потенціалу, поки він не став очевидним, а для козлів недосяжним. Коли ти розкриєш свій потенціал, козлів як вітром здує.

– Може, це ти зробиш мене королевою?

– Не виключено, – Ярковський підморгнув дівчині, – що ми утрьох складемо команду, не гіршу за Солтисову.

– Утрьох? – та зробила великі очі.

– Ти, я і куля.

– Команда мрії! – розсміялась Sаня. – Ти здивуєшся, але я не проти.

Вони заснули в одному ліжку.

Ярковський, Sаня і куля.

Куля вела себе чемно й жодним чином не заважала двом іншим членам dream teem обмінюватись ніжними епітетами, цілунками та секреціями.

Потім Sаня заснула, а Ярковський ще довго дивився в стелю, згадуючи ті дні, коли він чекав у цій квартирі свого Наставника. Відтак він пошепотів над кулею древню мантру, поклав її під подушку й пірнув у сон.

…Ярковський висить у безмежному, наповненому зірками, просторі. Під ним розгортає світлові спіралі вихор Чумацького Шляху. Він відчуває безжальні енергії, які вирують у тих спіралях, і променеві хвилі, що котяться вздовж і впоперек зоряних рукавів. Він чує, як на далеких світах кубляться міріади інопланетних жуків, як вибухають спорами мерехтливі гриби-люмінофори, а броньовані хробаки вгризаються у надра крижаних хребтів. Він чує плюскіт метанових боліт і землетруси на молодих, огорнених сірчаними туманами, планетах. Оператор сну розгортає перед ним мільярдолітні вектори Творіння, а розумне згущення, що знову пролізло до його голови, пропонує порівняти божественну велич космосу з нікчемністю земних справ.

Він розуміє, що спокуса порівняння є чимось подібним на шпаги Стражів і відкидає спокусу. Він каже розумному згущенню, що велич галактик не відміняє страждань самотніх, а краса зоряних колисок не відкупає жах замучених і