Читати книгу - "Мій любий попутник, Інна Земець"

Глава 15

 

Живий. Мінус один пункт з переліку поганих варіантів. Після наркозу відчуття ще притуплені, все тіло ватяне, але ніби то відчуваю. Принаймні стільки ж, як і до операції відчував. Далі дослідити не вдалось - вирубило. Вже вранці до лікаря причепився - ледь його візиту дочекався. Хотів почути гарну новину, та боявся поганих. Даремно. Перебігом операції задоволений, як набряк зійде – стаємо на ноги. Подумки, я вже танцював, а поки лиш тихо радів і засипав його питаннями вкупі зі словами подяки, несамовито радіючи, що вільно володію німецькою. Перше, що зробив коли сам в палаті залишився – увімкнув телефон. Всі пропущені від Дари побачив, набрав її негайно.

– Все добре, - не вітаючись випалив я. – Операція пройшла успішно.

– Слава Богу! – відповіла вона і голосно видихнула. – Вадим, у мене зараз урок, можна я за… - на годинник мабуть дивиться. – За десять хвилин тебе наберу?

– Так, звісно!

Скинув і став чекати. Зазвичай, на час занять вона вимикала телефон, та не цього разу. Моя усмішка стала ще ширшою. Набив короткий текст Макару, пообіцяв сам згодом набрати – не хотів Дарин дзвінок пропустити. Лиш тільки відправив – вона озвалась, навіть трохи раніше, ніж очікував.

– Не витримала, п’ять хвилин у групи вкрала. Розповідай, як самопочуття? Що лікар сказав?

Все переповів, сам від своїх слів кайфуючи. Днями почнемо етап відновлення, та він має бути не надто тривалим, десь місяць, може трохи довше. Дара емоцій не стримувала, зізналась, що ледь цю добу перечекала.

– Я така дурепа! Просиділа всю ніч біля дзеркала, ніби реально сподівалась там щось бажане побачити, уявляєш? Твій подарунок мене шокував, Вадим.

– Не сподобався? – а я такий впевений був, що не помилився, коли його замовляв.

– Сподобався - не підходяще слово, а кращого і підібрати зараз не зможу. Він неймовірний! Але настільки ж прекрасний, наскільки і страшний. Ти так прощався зі мною?

Лише, якщо б все пішло за поганим сценарієм. Але вголос не сказав.

– Та ні, просто на новосілля подарунок не зробив, а коли ти мені про своє захоплення за вечерею розповіла – виникла ідея. Звичайне запізніле вітання з переїздом в нову оселю.

Звісно, Дара все зрозуміла вірно. Я рішення про операцію прийняв дуже швидко – наступного дня після нашого невдалого чи то побачення, чи дружньої зустрічі. Я хотів від неї все. Все, що вона обіцяла тим поцілунком. І раптом ті п’ятдесят на п’ятдесят стали для мене не загрозливими, а багатообіцяючими. Макар одразу взявся за справу, залагоджуючи питання з документами та організовуючи мій переїзд, а я взявся за перший фільм з її улюбленої франшизи. Ідея виникла сама по собі і здалась мені гарною. Часу дослідити докладніше цілий всесвіт не мав, та ще провів дослідження фанатським сайтами. Лиш тоді впевнився – це саме те що треба. Майстра відшукав швидко, бо був знайомий з його роботами – давно в інстаграмі запримітив та підписався. Але він замовлення в такий стислий термін брати не хотів, навіть за подвійну ціну, та я умовив відкривши трохи правди. За два тижні я вже був у лікарні, на передопераційних обстеженнях і підготовчих процедурах, але ані словом про це Дарі не обмовився. Розрахував час точно під початок операції, чогось мені здавалось що саме так має бути. Тільки не подумав, що завдам їй сильного болю.  Вона мені за дарунок дякувала, я вибачався за те, як він на неї вплинув. Сказала, що знайшла йому гарне місце, фото скинула. Велика кімната, світла, майже порожня. Так і не почала ще ремонт і меблі не купила. Каже, їй і так дуже зручно. Говорили довго, поки медсестра не привернула мою увагу – довелось закінчувати. Та відтоді говорили з нею щодня. Про все, ні про що – говорили і не могли наговоритись. Ніякими обіцянками не обмінювались, планів на зустріч не вигадували. Одного разу розпізнав у голосі занепокоєння – розповіла, що брат тепер подовгу не виходить на зв’язок. Там де він зараз – пекло і паузи для спілкування то розкіш. Дав Дарі завдання, щоб дізналась, може йому і його хлопцям  щось потрібно – своїм вже знав що і яке брати, то попросив список. Подякувала, сказала, що все дізнається та фінансову частину сама на себе візьме, а від допомоги із замовленням не відмовиться. Не знаю, чи уявляє скільки це коштує і суперечку про це на потім відклав – не хотів розмову псувати. 

Дні були насичені, та все одно тягнулись безкінечно довго. Я все ще згадував, як це ходити і відчував через це розчарування - сподівався, що процес швидше піде. Та лікар запевняв, що все чудово і поспіху тут не місце. А я все  частіше масажиста-якудзу згадував. Той би мене вже точно змусив тікати. А ще хотілося втекти від старої знайомої. Злату давно знав, ми з нею парою не були, бо не можна так про наш тип стосунків сказати. Ми просто час від часу зустрічались в одному ліжку – от і вся історія. Між нашими зустрічами могло пройти багато часу та інших партнерів, але одне одним були цілком задоволені і від розваг не відмовлялись. Колись вона мала надію з мене папіка собі зробити, та бажання обламалося, але мене не забувала. От і зараз, вигулькнула з минулого, хоча вже давно її не чув. Вона більше ніж півтора роки за кордом мешкає. Де мандрувала – можна за інстою передивитись, а зараз зупинилась у Франції. Певно що не сама по собі – вона до такого екстриму не звикла. Її фото на сторінці повно – і як схочеш, то всі не передивишся, та попросила моє. Відмовився, бо нащо то їй? Аргумент «давно не бачила» не прийняв – і далі вже не побачимось. Та наполягала. Вибрав ракурс, щоб не було видно, що з лікарняного ліжка роблю і відправив. Лиш потім помітив, щоб дещо зайве з логотипом в кадр потрапило. Осінтер вирахувала миттєво, зателефонувала, запитала чого в лікарні і чи довго ще буду. На питання відповів в загальних рисах, сказав, що вже пів терміну тут відбув, скоро додому вертатимусь. Спитала чи сам я тут, чи хтось супроводжує, побідкалася, побажала швидкого одужання і притихла. Про неї забув швидко, бо віднедавна, ми з Дарою перейшли на відеоформат спілкування. Я дивився на неї і думав про швидке повернення. Уява малювала щось захопливе, кіношне, де я підхоплюю її на руки, а вона щасливо сміється. Та я досі ще був далеко від навіть самостійної впевненої повільної прогулянки. Кляті милиці – ось поки мій максимум. Сподіваючись, що незабаром це зміниться я продовжував насолоджуватись нашою розмовою, що вже підходила до кінця, та перервалась вона раніше ніж очікував.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍