Читати книгу - "дзвінок який змінив моє життя , ліліанаа"

Розділ 37 (Ніколь)

коли мені Денис розповів про викидень, я немов зникла зі світу. я не могла опанувати себе, поки медсестра не вколола мені заспокійливе.

до мене зайшов тато, я коли побачила його заплакала

 - тату, я не змогла..не змогла вберегти - я дивилася на нього, він сам ледве стримувався, сів поруч і взяв за руку

 - донечко, не треба так, ти ні в чому не вина 

 - якби я знала все було по іншому, Денис тепер не захоче бути зі мною, якщо я навіть дитину йому не зможу дати, то нащо йому така дівчина? - я відвела погляд на вікно

 - Денис твій місця собі не знаходить, в коридорі сидить, сльози стримує, щоб тобі допомогти. йому боляче не менше від тебе, ви потрібні один одному, підтримуйте та говоріть

 - він же не покине мене? - спитала я тата

 - ніколи не покине, будь впевнена в ньому - тато пішов і після нього зайшов Денис, ми мовчали, він тримав мою руку, я відчувала і його біль. він глянув на мене

 - як тільки тобі стане краще, я зроблю те, що давно хотів - він поцілував мене в чоло

 - ми ж не вині в тому, що сталося? - дивлюсь на нього

 - не вині, але якби ми знали це, то відбулося все по іншому. ми нічого не змінено, поболить і відпустить, але це я ніколи не забуду 

 - МИНУВ ТИЖДЕНЬ  - 

мене відпустили додому вчора, здоров'я вже краще, а ось морально мені ще досі кепсько.

Денис робив все, що б хоча б трохи підняти мені настрій. інколи це виходило, але він всеодно все розумів. він завжди був поруч навіть зараз, щоб не поїхати по справах, він залишається вдома зі мною. 

я сиділа у вітальні, читала книгу. краєм ока помітила як зайшов Денис і сів на диван

 - тобі треба поїсти

 - добре, я поїм - я легко посміхнулася

 - Денисе, я хочу повернутися в кав'ярню

 - впевнена?

 - так, нам потрібно рухатися далі

 - добре, як захочеш, так і буде - він посміхнувся і поцілував мене

 - а тепер ходімо їсти - ми пішли на кухню. стіл був накритий вже, ми сіли та почали їсти. обговорювали питання до кав'ярні і всі інші які треба було вирішити які накопичилися і весь день проводили час разом

ми поїхали в парк прогулятися, вмовила Дениса сходити зі мною на манікюр, він був не в захваті від ідеї, але іншого вибору у нього не було. додому повернулися під вечір, Денис відійшов від іншу кімнату і говорив з кимось по телефону, а коли повернувся то чомусь посміхався

 - все добре?

 - так, все чудово - він сів поруч

 - з ким говорив?

 - царапка, не питай бо не скажу, це сюрприз який тобі сподобається, почекай ще трохи, добре? - я кивнула і він мене обійняв 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍