Читати книгу - "Есміна. Некромантка для слідчого , Юлія Богута"

Розділ №20. Слухняний пес

Волога пара вирвалася з губ. Під ногами скрипів сухий сніг, вповільнюючи рух витоптаною доріжкою. Я йшла разом з Лоріаном до яскравого шатра цирку, шукаючи серед натовпу того самого хлопчину. Кругом нас снували глядачі, котрі  тільки-но додивилися чергову виставу та йшли до невеличкої кав'ярні обабіч дороги аби зігрітися. Вони були такі щасливі після години розваг... Навряд чи хтось з них навіть міг подумати, що їм підіймав настрій вбивця. Втім, я б і сама не могла впевнено сказати, що Кайл Сноу виявиться тим самим магом, котрий вбив чотирьох перевертнів і десяток сов.

Місцевий цирк нагадував мені капелюх политий кров'ю. Шатро мало темний багряний колір, а через мокрий сніг могло здатися, ніби на ньому засохли плями. Одне добре — воно мало всього два виходи: перший — зі сторони манежу, а другий — для глядачів.

— Ти затримаєш його на манежі? — почувся рішучий голос Лоріана, який тримав зв'язок із Джері весь цей час. — Ми зараз будемо.

— Мені не дає спокою одна деталь, — нервово закусила губу та засунула замерзлі долоні глибше в кишені. — Всі жертви були перевертнями або тваринами.

— Так, у них гостріший слух, — спокійно вимовив Лоріан, ніби сумніви були звичайною справою. Він перевірив в'язи на зап'ясті, котрі мали б захистити його від впливу сирен і переклав антимагічні наручі в кишеню куртки, аби легше було дістати в потрібний момент.  — Щось не так?

— Перевертні від природи сильніші та мають кращий нюх і слух. Кращий інстинкт самозбереження. Це тобі не легка жертва.

— До чого ти ведеш? — не розумів Рейн моїх думок. Дивно, але я й сама до кінця не усвідомлювала ще.

— Чому не людина? Чому не його однолітки? Чому не звичайні діти, а дорослі сильні перевертні, які могли б йому дати відсіч? Я не розумію цього..

— Він же пташок теж вбивав. Ми ж з десяток трупів знайшли, — знизав плечима Рейн, вдивляючись у натовп, який майже покинув шатро.

— Саме так! І жодної людини чи представника іншої раси! — ця думка ніяк не давала мені спокою. — Міс Броукволш казала, що його батько був перевертнем, а мати сиреною. Що як...?

— Його магія мутувала і дар сирени впливає лише на перевертнів? — закінчив мою думку Рейн та нервово поглянув на вхід, коло якого ще скупчувались відвідувачі. — Джері! Клятий котячий хвіст! Якщо той покидьок з ним щось зробить, я його сам впокою!

Чоловік зірвався на біг, хутчіше добігаючи по слизькій доріжці та плануючи поміж глядачів. Я знервовано прикусила губу та додала швидкості, направляючись слідом. В голові раптово згадалося, як Айрон розповідав про свого студента який натравив на одногрупника собак. Чомусь мені видалося це настільки схожим до Сноу, що я вихопила телефон з кишені та  швидко набрала номер Айрона.

— Як ти зупинив студента з собаками?! — гаркнула, як тільки почувся сонний голос Айрона. — Чим заблокував його магію?! Швидко!

— Як...? — позізнув цей безсовісний викладач. — Стукнув зі спини по голові та накинув антимагічні наручники, аж доки той не заспокоївся. Чим ти його зупинеш? Він же тільки вступив у силу.  Там магії стільки, що вистачить на стадо коней. А що...?

В трубці почулися швидкі гудки. Я дивилася, як наближалося закулісся й намагалася придумати спосіб мирно знешкодити Сноу. Сирен в принципі нейтралізувати було неможливо, але ті в'язи, які ми нанесли на зап'ястя, мали б нас захистити від впливу. Біда в тому, що ми з Лоріаном не подумали про те, що в'язи стануть потрібні не нам, а Джері. Той очевидний факт, що жертви були тваринами, пройшов повз нас. Бо в звичайний сирен вплив був сильнішим саме на людей, а не на тварин.

Вбігаючи у шатро, по моїй шкірі пронеслася хвиля холоду. Перше, що кинулося в очі — Кайл Сноу, котрий спокійно стояв посеред манежу з клітками, як дресирувальник. В білосніжній сорочці, чорних брюках та з батогом в руці, він нагадував мені не підлітка, а вже дорослого чоловіка, котрий знав, що робить. У його ніг лежав трансформований в дику кішку Джері та шкірився на Лоріана. Його скляні очі втупились у рожеву ганчірку, в якій сьогодні ходив слідчий двесь день. Здавалося от-от і він кинеться та роздере його.

— Джері, щоб тебе...! Не вздумай на мене стрибнути...!

— Він тебе не чує, — мовила посеред сходів та обережно стала спускатися, аби не налякати Сноу. Той торкався замка на клітці з вовками, готовий у будь-яку мить спустити їх на нас. Тварини це певно теж відчували, бо вони відразу ж стали скалити зуби на незваних гостей. — Правда ж, Кайле? Вони чують лише тебе, бо ти їх господар.

— Бачу, ви знаєтесь на магії, — протягнув глибоким голосом хлопець та повільно відчинив клітку з цирковими вовками. Замок впав на манеж і троє диких тварин сунулись на Лоріана, обступаючи його зі всіх боків. — Тоді ви певно  розумієте, що я можу наказати їм роздерти вас на шматки й ви з цим нічого не вдієте. А навіть якщо зможете їх перестріляти, я встигну втекти звідси.

— Не встигнеш, — відрізав Рейн та сунувся в бік Джері. Вовки відразу ж загарчали та стали в стійку. — Ти залишишся тут. Живим чи не дуже — мені все одно.

— Невже? — розсміявся Сноу, поки я по сходинці спускалася ближче до них. — На свого друга тобі теж байдуже, а? Стояти.

Сноу віддав команду Джері й той ніби слухняний пес здійнявся на задні лапи й  витягнувся в струнку. Сноу розтягнув лице у посмішці й погладив по голові чорну пантеру.

— Поклонись, — холодно сказав хлопець, поки Джері згинала магія. Від цього байдужого тону по моїй шкірі пронеслась хвиля магії. Хотілося знести ляльковода, але я боялась зачепити Джері. — Ще нижче. Нижче!

Лоріан безсильно стискав кулаки. Його обступили вовки, не даючи зробити й кроку. Пістолет валявся в піску і тепер він не міг до нього навіть наблизитись. Десь за тонкою матерією шатра чулися радісні голоси жителів Вайленса, які вже готувалися зайти назад у шатро, на черговий сеанс. Тягнути далі — означало наражати на небезпеку всіх. Тому я повільно спустилася ще нижче, поки Сноу віддавав команди Джері, втикаючи його носом в пісок. А потім стала піднімати руку, щоб знести Кайла силою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍