Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

Квартира не виглядає сильно обжитою. Жодних подряпин на меблях або дверних ручках. Навіть витяжка на кухні ідеально чиста, нуль жирового нальоту на решітці. Мирон не збрехав – клінінг справді постарався.

Я не можу позбутися відчуття, що всі навколо брешуть. І насправді Діма думав не про мене, коли хотів винайняти цю квартиру. Але… Я втішаю себе думкою, що Іра тут навряд чи була. Не встигла заїхати.

Відключаю емоції, намагаючись думати лише про власну вигоду. Тепер я маю де жити, на місяць так точно. За цей час я точно визначусь із подальшими вчинками.

Квартира – це перше, про що будуть запитувати в суді, при розлученні. Діма не заїкався про те, що захоче відібрати у мене сина, але мені треба бути готовою до всього.

Хто знає, на що ще здатний мій чоловік?

Варто задуматися про найгірший варіант. Коли доведеться доводити, що я можу подбати про Руслана. Знайти хоч якийсь підробіток, створити фінансову подушку безпеки.

– Твої речі, - Шварц залишає сумки біля входу, киває мені на прощання. – Добраніч.

– Стривай секунду, - мене осяює, і я не даю собі часу роздумувати. – Мирон, я знаю, що нахабнію, і ти не зобов'язаний…

– Та кажи вже.

– А твоя пропозиція про роботу все ще актуальна?