Читати книгу - "Подаруй мені ніч, Аврелія Аверлі"

Розділ 38

Вже за мить чоловік замовляє мою улюблену піцу, напої та десерт. На таці приносить дві чашки чаю з лимоном. Поруч у тарілці лежать цукерки. Теж мої улюблені. Невже він і досі пам’ятає? Я підозріло зіщулюю очі. Здається Громовенко готувався до цієї зустрічі. Беру чашку до рук та роблю ковток. Гаряча рідина обпікає нутрощі й у тілі осідає тепло. Лук’ян кладе тацю на тумбочку, сідає поруч. Важко зітхає:
— Аліно, я хочу все повернути. Нам було дуже добре разом, а почуття до тебе нікуди не зникли. Стань моєю дівчиною.
Від почутого перехоплює подих. Серце беззвучно кричить та вимагає сказати “так”, проте я надто добре пам’ятаю біль від втрати коханого. Не поспішаю погоджуватися. Недовіра породжує сумніви. Я кладу чашку на тацю й вимогливо дивлюся на чоловіка:
— Ти нарешті скажеш мені, що сталося два роки тому? Тільки благаю, не бреши. Краще почути правду, якою б вона не була.
Серце завмирає в очікуванні відповіді. Сподіваюся він не обманить і я дізнаюся те, що згризло мене два роки. Лук’ян важко зітхає:
— Я потрапив в одну неприємну ситуацію. На той час перебував за кордоном. Прокручував одну справу на великі гроші. Мене спіймали. Партнери виказали мене і я опинився у в’язниці. Адвокат нічого не міг вдіяти, мені загрожував великий термін ув’язнення. Я вирішив, що буде краще, якщо ти мене забудеш. Просити тебе чекати мене з ув’язнення було б егоїстично.
Громовенко відводить погляд і я йому вірю. Прикро, що він не зізнався мені тоді. Я не знала, що думати, звинувачувала себе, вважала себе винною і неповноцінною. Не витримую, підвищую голос:
— А писати таке без жодних пояснень не егоїстично?
— Вибач, я припустився помилки, — Лук’ян бере мене за руку, а я насолоджуюся теплом його долоні, — потім адвокату вдалося домовитися. Мені скоротили термін. Я відсидів півтора року у в’язниці. Повернувся, батько знову довірив мені бізнес. Я одразу дізнався, що ти вийшла заміж. Я гнівався. Сподівався ти ще не забула мене, хотів усе повернути, але твоє заміжжя розчавило мене. Я розізлився. Вирішив не втручатися у твоє життя і почати все спочатку. Але жодна жінка не змогла змусити мене забути про тебе. Коли виявилося, що ти дружина мого боржника я вважав, що отримав шанс помститися тобі. Проте не зміг. Я надто сильно тебе кохаю і план помсти перетворився на план завоювання твого серця. Скажи, ти зможеш пробачити мені? Почнемо все спочатку?
Я мовчу. Темні очі заглядають у самісіньку душу і я бачу у них щирість. Мимоволі тягнуся до спокусливих вуст.
— Краще ти б сказав мені тоді правду.
— Знаю, проте ти світлий ангелочок, завжди правильна, добра, досконала. Мені було соромно зізнатися тобі у такому. Не знав, як ти все сприймеш. Мабуть, я боявся бути кинутим, тому вирішив кинути тебе першим.
— Ти й далі займаєшся незаконними справами, так? — Лук’ян ховає погляд і я розумію, що потрапила у ціль. Підсуваюся до нього ближче та вільною рукою торкаюся плеча, — ти ж розумієш, що знову можеш попастися? Ти про мене подумав? Якщо погоджуся відновити наші стосунки, то не хочу жити в страху й хвилюватися чи не отримаю чергове смс, бо тебе ув'язнили.
— Не отримаєш, — Громовенко нахиляється та цілує мою щоку, — обіцяю, щоб не сталося, ти знатимеш правду.
— Навіщо тобі ризикувати? Лук’яне, ти заможна людина, не помираєш з голоду чи бідності. Може час припинити незаконні діяння й жити по-чесному. Не хвилюватися, що будь-якої миті тебе знову викриють та ув’язнять.
— Я не хвилююся й гарно замітаю сліди, — спіймавши мій обурливий погляд, чоловік виправляється, — я розумію, що ти маєш на увазі. Я хочу помсти. Бажаю засадити тих негідників, які підставили мене. Як тільки я це зроблю, то зможу вести чесний бізнес.
— Помста не зробить тебе щасливішим, вона тільки отруїть душу.
Лук'ян лагідно стискає мою руку та підносить до вуст. По черзі цілує кожний пальчик, запалюючи вогники на шкірі. Вони поширюються тілом і роздмухують кохання у серці.
— От про це і кажу. Ти надто світла для мене. Наївна, добра, не заплямована кров'ю. Хтозна, можливо твоє світло зробить мою темну душу добрішою.
Він тягнеться та бере в полон мої вуста. Цілує із жагою так, наче безмежно скучив. Я не витримую. Цілую у відповідь, притискаюся до його грудей, долонями окреслюю спину. Все здається правильним. Я відчуваю, що Лук'ян мій чоловік та моя половинка. Нехай і не ідеальна, часом жорстока, але я не можу від нього відмовитися. Чомусь вірю йому і вся злість поступово згасає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍