Читати книгу - "Наші обіцянки, Ана Маіс"

Я не була готова щось йому розповідати. Принаймні, не зараз. Я боялась, що він відштовхне мене. Я не хотіла відчувати себе знову покинутою. Тільки думка про це, лякала мене до самих кісток.

Коли я потягнулася до ручки дверей, Давид різко схопив мене за руку, розвертаючи до себе. Я вражено ахнула, коли моя спина торкнулась дверей, і чоловік просто таки навис наді мною. Його руки опинились по обидва боки від моєї голови, замикаючи мене у пастці. Він дивився на мене суворим поглядом, що я трохи напружилась.

— Ти не вийдеш звідси. — пригрозив мені. — А тепер відповідай на моє запитання. Чого. Ти. Добиваєшся? — запитав він чітко виділяючи кожне слово.

— Нічого. Я нічого не добиваюсь, Давиде! — голосно сказала я.

— Ти брешеш. Знову.  — прошипів він, і міцно стиснув щелепи.

Його тон був твердим, і він навіть уявлення не мав, що я приховую. Якби знав, ця розмова виглядала б зовсім по-іншому.

— Я кажу правду.

— Я знаю, що ти щось приховуєш. Я впевнений в цьому, тому можеш не напружувати свою голівку для ще однієї брехні. — уїдливо промовив він.

З мене було досить.

— Відпусти мене! — закричала я, і почала штовхати його руками. Але це було без результатно, бо я ніби била в стіну — він ні на крок не зрушив з місця.

Я замовкла коли він охопив руками моє обличчя, і пильно дивився вивчаючи моє обличчя. Він нахилився ближче, що наші губи знаходились в міліметрах один від одного. Мої руки були притиснуті до його грудей, і я могла  відчути як сильно б’ється його серце. Його аромат заворожував, такий терпкий й мужній. Я непомітно вдихнула, і мої легені наповнились його запахом.

— Що ти…

— Я хочу тебе поцілувати. — твердо сказав він.

Від його слів в мене почали поколювати губи, і я відчула жахливу сухість. Я була у передчутті.

— А як же наші обіцянки? — прошепотіла йому в губи.

— Та плювати на ті обіцянки. — прошипів він, і накрив мої вуста своїми.