Читати книгу - "Тінь корони, RIV"

ХХІV

       Наступного дня, ще з самого ранку, під похмурим небом почалася церемонія поховання. Відлунюючи під стінами замку, приглушено гриміли барабани. Тіла воїнів несли, кожен покритий тканиною з родинним гербом та символами королівства. Деякі тіла відправили додому, щоб їх поховали на рідній землі, інші — на місці бою, де вони полягли, а найвидатніших лицарів обрали для поховання у величних підземеллях собору, де вже спочивали давні захисники країни. Могутні арки собору поглинали звуки, роблячи простір навколо німим. Король Ігвард йшов уперед, його погляд був сповнений тяжкого смутку. Поруч із ним Марієтта, Майрон, і решта близьких йшли з опущеними головами, мовчки вшановуючи пам’ять тих, хто загинув. Король зупинився біля могили одного зі своїх найбільш відданих лицарів, його серце билося важче, коли він думав про те, що він ні чого не зробив для порятунку своїх підлеглих.

       Коли король заговорив, його слова були простими і щирими: «Це були найкращі з нас. Королівству та особисто мені їх дуже бракуватиме». Ці Слова розлетілися кам’яними стінами собору, нагадуючи про загиблих. Дехто мовчки ронив сльозу, інші — не могли стримати ридань, Всі вони стояли з опущеними головами, відчуваючи, як важка тиша огортає простір. Кам’яні стіни наче поглинали слова короля, кожне його речення ставало важчим, і все навколо ставало тихішим. Ця тиша відчувалась у кожному тихому подиху людей. Молитися, згадувати, розповідати про подвиги загиблих — усе це здавалось останнім даром для тих, хто вже не міг чути, не міг відповісти, не міг повернутися. Кожен, хто стояв тут, відчував гіркоту розставання і розумів, що нічого не змінити. Герої назавжди залишаться в пам'яті, але це вже не поверне їхніх душ.

       Після церемонії відбулася траурна трапеза. У великій залі замку зібралися знать і простолюд, усі, хто мав вшанувати пам'ять загиблих. Атмосфера в залі була важкою, але не позбавленою поваги та розуміння. Король Ігвард і його близькі, разом із групою лицарів, спочатку попрямували на міське кладовище, щоб провести в останню путь невідомого, який загинув на полі бою. Вони йшли, мовчки поклавши руки на мечі або на піхви, і кожен з них відчував тяжкість. Звичайні мешканці, помітивши наближення короля і його оточення, з пошаною відступали вбік, дивуючись, що лицарів, лордів і самого короля можна побачити на простому кладовищі біля могили простого хлопця. Це було немов чудо — на могилі простого воїна, який віддав своє життя за королівство. Король і його найкращі воїни, символи величі, ставали на коліна, віддаючи шану. Кожен мав змогу сказати своє слово на його честь, і серед промов можна було почути найрізноманітніші вирази поваги. Марієтта стояла поруч із братом, її погляд був спрямований на могилу, і хоч вона не промовляла ані слова, в її очах читалася нескінченна вдячність. Ігвард також мовчав, але його серце важко билося від усвідомлення того, що він не може повернути тих, кого втратив. І хоч смерть не має часу для жалоби, він знав, що це не вперше і  не востаннє

       Повернувшись до замку, короля вже чекали у великій залі, де відбувалася поминальна вечеря. Тост за тостом лунали слова про полеглих друзів і побратимів. Ігвард підвівся, і, звертаючись до присутніх, голосно промовив: «Лорди і леді! На нашу землю прийшов підступний ворог, що не пощадив нікого. Наші найкращі люди прийняли його гідно. Не кожен повернувся додому, але кожного ми пам’ятатимемо і ніколи не за будемо. Піднімаю цей кубок за всіх полеглих героїв, побратимів, друзів: за сера Брейтона, сера Бурвелла, сера Альдрікса та за відважного Ніла, що вкотре врятував мені життя». Він випив із кубка, і всі в залі зробили те саме. У цей момент у залі панувала тиша, що не порушувалася навіть шепотом, коли люди присідали і обережно кивали головами, згадуючи тих, хто пішов. Потім Ігвард підняв кубок вдруге: «Також славимо всіх поранених, що мужньо бились». З цими словами він випив знову, і залу наповнив гул схвалення та підтримки. Це було просто вшанування і це був символ солідарності і єдності. Усі присутні пили за честь і пам'ять загиблих, навіть якщо вони не знали їх особисто. Всі вони стали частиною величного королівства.

       Після тостів гості один за одним ділилися спогадами про загиблих, згадуючи їхнє життя, доброту й хоробрість. Вони розповідали про моменти на полі бою, про сміливі вчинки і вірність до кінця. Звуки кубків, стукіт посуду й тихий шепіт пісень померлим поширювалися коридорами замку, немов останнє прощання. Це було прощання з тими, хто залишився в серці кожного, хто став символом безстрашності і відданості. І коли ніч добігла кінця, Ігвард, втомлений і виснажений, ледве дійшов до своїх покоїв. Він упав на ліжко прямо в одязі, не бажаючи навіть знімати її, що була позначена плямами сліз і плямами вена. Мить — і він уже заснув, засинаючи під гнітом важких думок про втрати та обов’язки, що лежали на його плечах.

       Зранку Ігвард прокинувся від голосу Майрона, що входив до його покоїв. «Сір! Ви проспали!» — сказав радник, намагаючись не виглядати занадто стривоженим. «Що проспав?» — ледь відкривши очі, відповів король, все ще змучений безсонною ніччю. «Посвяту в лицарі» — пояснив Майрон, швидко оглядаючи обстановку. Хлопець миттєво зрозумів важливість, на яку запізнився. Він швидко схопився з ліжка, намагаючись не витрачати часу, і поспішно почав одягатись, кожен рух відчувався важким і болісним після вчорашнього вечора і пережитої втрати. Майрон із серйозністю спостерігав за ним. «Сір, треба поспішити!», — повторював він, кваплячись до дверей. Ігвард лише кивнув, стиснувши зуби, аби приборкати головний біль. Вслід вони прямували до тронної зали, де вже чекають всі лорди, почесні гості та майбутні лицарі. Як тільки король ступив на поріг, увесь зал піднявся і низько вклонився. Ігвард відчував, як на нього знову лягає вся велич і важливість вчорашнього вечора, але також і важливість посвяти. Перед ним стояло десять нових лицарів, гордо піднявши голови, їхні обличчя випромінювали гордість і серйозність, мужність і відповідальність. Це був момент, коли кожен із них став частиною великого війська.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍