Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 34: Дати відсіч і пропозиція

Не встигнув подумати про те, що роблю, я грізно виставила палець уперед і прошипіла крізь зуби: 

— Не смійте на мене нападати, ви, ненормальний чоловіче! Не знаю, що за бардак у вас у голові, але якщо ви ще хоч раз кинетеся на мене з погрозами, я негайно поскаржуся панові ректору!

 Освальд змінився на обличчі: в його очах промайнув легкий переляк. Він щось нерозбірливо пробурмотів і поспішно зник. 

Я залишилася одна, не вірячи в те, що щойно сталося. Я змогла йому дати відсіч! Раніше він міг мене залякати, але не зараз! Видно, мої постійні сутички з ректором не пройшли дарма: я стала сміливішою. Звісно, я не була впевнена, що справді зможу виконати свою погрозу, але Освальд її сприйняв цілком серйозно. І це добре. Окрилена, я зайшла до бібліотеки. Мені подобалося проводити час, розкладаючи книги й заповнюючи формуляри — це допомагало відволіктись від думок. 

Через дві години, коли я розпаковувала чергову коробку з новими підручниками, до бібліотеки увійшла Аріадна. Вигляд у неї був зовсім інший: довга спідниця, блузка з високим коміром, волосся зібране в скромний вузол на потилиці. Та й погляд потьмянів, наче весь свій ранковий запал вона вже встигла розгубити.

 — Пане Кларанс, — звернулася вона до бібліотекаря. — Пане ректор Раймонд Дейлар сказав, що ви зможете мені допомогти з пошуком літератури з вогняного дару. 

— Зможу, — відповів він. — Я подивлюся, що в нас є, а ви зайдете трохи згодом, скажімо, за дві години. Аріадна мовчки кивнула й уже хотіла йти, коли її погляд зупинився на мені.

 Цього разу її очі були порожні й бездушні, як у ляльки, ніби вона під чиїмось впливом. 

Ректор же має здатність впливати на людей ментально! Я ж читала про це в тій теці зі списком його групи. Навіщо він це зробив? Хоча... якщо це він змусив її вдягтися скромніше й поводитись не так зухвало — то й добре. 

Все-таки ми у чоловічій академії, ще бракувало, щоб вона світила своїми принадами куди не слід.

 Я подумки усміхнулася. І коли це я встигла так полюбити цю дивну академію, що почала вважати її своєю? 

— Ізабелло, — окликнув мене пан Кларанс. — Я попрошу вас віднести оцей документ ректору на підпис. Це перелік книг, які підлягають списанню. Після обіду я вирушила до кабінету ректора, стискаючи в руках список від бібліотекаря. Якщо раніше я заходила до нього з острахом або неохоче, то зараз чомусь мені хотілося його побачити. 

Зрештою, я ж так і не подякувала ректору за свій порятунок.Та й непогано було б трохи дізнатися про цю Аріадну і її дивну зміну в поведінці.

 Я тихенько постукала і зайшла. 

Раймонд Дейлар стояв біля вікна у своїй улюбленій позі: ноги на ширині плечей, руки схрещені на грудях. Знову весь у чорному, навіть трикутна хустка, якою він закривав обличчя в Ґреймуні, зав'язана на шиї. Знову зібрався на якусь справу? Чи це просто його улюблений образ? 

— Пане ректор, — почала я нейтральним тоном. 

— Пан Кларанс просив вас підписати документ. Він подивився на мене якось сумно й замислено.

Сів за стіл, підписав список і м’яко попросив:
— Прогуляєшся зі мною? 

— Що? — я не одразу зрозуміла його дивне прохання. 

— Я хочу вийти звідси й трохи прогулятись у лісі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍