Читати книгу - "Бачу ціль, шукаю сенс, Ванда Кей"

Розділ 21

Емма

- Ти нічого не забула? Для слідчого, який займатиметься твоєю справою, важлива кожна деталь.

- Віриш? Я хотіла б забути все, як кошмарний сон. Але перед очима все ще стоїть картина вибуху. І я навряд-чи незабаром позбудуся пережитого жаху.

Ми з Артуром снідаємо на веранді готельного бару, вирішивши обійтися парою булочок і чашкою кави замість сніданку з огляду на наше прагнення якомога раніше дістатися до поліцейської дільниці.

Нам запропонували розташуватися на вуличній веранді, що примикає до готелю і ми, незважаючи на холодну пору року, підхопили пропозицію із задоволенням. Потужні сонячні промені вже встигли прогріти все довкола - і повітря, і стіни будівлі біля входу в яку ми розташувалися.

- Ти розповідала, що тебе переслідувала машина. Важливо, щоб ти не забула її номера і прикмети чоловіків, які спостерігали за тобою. Тоді поліцейським буде легше встановити і знайти злочинців. Навіть найнезначніша дрібниця не повинна залишитися поза увагою.

- Довго ж мені доведеться пояснювати їм усе, що зі мною сталося. Але ж, знаєш, я шкодую, що..., - юрба пішоходів, що снують перед нашими очима, на якийсь час зменшується, і я помічаю неподалік знайому жіночу постать, яка прямує від автомобіля в бік готелю, в якому ми зупинилися. - ...не послухала поради поліцейського в офісі компанії, поїхати одразу після пограбування у відділок і написати заяву про напад на мою приватну власність. Хто знає? Можливо, тоді все склалося інакше.

Останні слова я вимовляю вже втупившись поглядом у землю. Якщо спочатку я припускаю, що Клара опинилася в цьому місці абсолютно випадково, то тепер настав момент, коли я бачу, що вона дивиться на нас з Артуром і цілеспрямовано йде до нас.

Вона піднімає руку у привітальному жесті, не залишаючи мені тим самим шансу зробити вигляд, що я її не помічаю. І це після всього того, що сталося! Та я не просто не хочу її бачити. Я знати не хочу ні про неї, ні про будь-кого з цієї родини. Але як вона сміє з'являтися мені на очі і дивитися в обличчя? І чи можна розцінювати її появу тут, поруч із готелем, у якому зупинився Артур, випадковим збігом?

- Доброго ранку! - як ні в чому не бувало Клара привертає нашу увагу своєю появою і безцеремонно вклинюється в наше усамітнення. Якраз зараз треба встати і покинути це місце, щоб не розмовляти з нею, але тоді зависнуть у повітрі питання, що хвилюють мене у зв'язку з її появою.

Її навіть не дивує моє мовчання на її привітання, вона пропускає це повз вуха, повністю присвятивши свою увагу вивченню моєї зовнішності та зовнішності мого супутника. А раніше вона б влаштувала істерику вселенського масштабу, звинувативши мене в неповазі,  і невихованості, і бозна-чому ще. Це наводить мене на думку, що в неї є своя певна мета щодо мене, до якої дівчина прагне попри все.

- Ти маєш чудовий вигляд, зважаючи на те, що вчора сталося.

- Значить, ти в курсі і навіть не приховуєш цього, - я насилу стримую емоції, щоб зберігати пристойність.

- Я в курсі, як і всі жителі нашого міста, які дивляться новини по телевізору.

- Ви бажаєте щось замовити? - Артур звертається до Клари і знаком підкликає офіціанта.

- Мабуть, від чашки кави не відмовлюся, - дівчина тягнеться до стільця, маючи намір його зайняти, але Артур виявляється спритнішим, швидко встає і випереджає її дії, послужливо надаючи їй можливість сісти.

Чорт забирай! Вона у своєму репертуарі. Досить було Артуру звернутися до неї з цілком закономірним у даній ситуації питанням, як вона розцінила це як запрошення приєднатися до нашого столика. Нахабство її все. Це перше про що не варто забувати, спілкуючись із цією фурією.

- Ну з таким супутником твій квітучий зовнішній вигляд виправдовується сповна, - вся її увага спрямована на Артура.

Тримається Клара так зухвало, наче в неї є на те важливі аргументи. Слова адресує мені, а вивчає мого Артура, при цьому нахабно витріщаючись в усі очі на хлопця.  Що за манери?

- Ми так і не встигли ближче познайомитися з вами, - додає вона.

Що це? Я помиляюся чи Артур справді винувато відводить очі вбік, боячись зіткнутися зі мною поглядом? У це важко повірити. Але він безумовно ніяковіє. А чому? Без причини, на порожньому місці зрілий чоловік не буде тушуватися від незначної, побіжно кинутої фрази.

- Тут готують вельми пристойну каву, - хлопець має намір ввести мене в оману, невинною фразою переключивши увагу на другорядні речі.

Змушую тримати себе в руках, не видавши найменшим рухом мускул обличчя внутрішньої боротьби за пошук істини.

- Ти ж знаєш яка мама настирлива. Якщо вона чогось захоче, то досягне своєї мети, - останні слова Клари змушують мене покинути глибоке занурення у власні думки. Мене як струмом б'є, коли вона згадує про свою матір, Нонну. Виявляється, я пропустила повз вуха всю її барвисту розповідь про свої останні пригоди.

- Нічого з цього не вийде, - мені насилу даються слова, - Ти так і не сказала, куди прямуєш, - додаю, щоб виправити становище, в яке сама себе загнала. Усе змішалося в голові до купи - те, до чого мене підбурює мій внутрішній голос, і те, що треба казати, щоб дотриматися правил пристойності, не загубивши власної гідності.

Клара відповідає не одразу, явно роздумуючи над тим, яку версію свого перебування біля готелю, де зупинився Артур, доцільно озвучити. Захоплена поглинанням кавового напою вона повідомляє:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍