Читати книгу - "Адвокат диявола"

лягло на його совість більшим тягарем, аніж він був готовий визнати, але, стикаючись із цим почуттям, він згадував, як містер Мільтон пояснював, що таке закон і якими є його обов’язки перед законом і клієнтом. Саме цим стандартам мали відповідати його дії. Совість у праві — лише зайвий багаж. Він уже працював колись за цією філософією і працював так тепер.

Та чи справді він у це вірив? Він відчайдушно намагався уникати цього запитання. Надто вже багато стояло на кону. Йому хотілося досягти тут успіху та виправдати очікування містера Мільтона. Сумніви у власній юридичній філософії та слабкості були не на часі. У нього от-от мала дійти до суду велика справа.

А ще Міріам з кожним днем дедалі сильніше закохувалася в те життя, яке вони для себе обрали. Повертаючись додому з офісу, він щодня бачив її такою ж захопленою, щасливою й енергійною, як і напередодні. Вона рідко говорила про Блайсдейл, своїх давніх подруг і їхнє колишнє життя. Вона перестала комусь передзвонювати та не писала листів. Перестала шкодувати вголос за тим, за чим шкодувала на початку. Можливо, це ще не закінчився «медовий місяць», але він не міг згадати жодного неприємного моменту в їхньому спілкуванні, відколи вони приїхали сюди.

Та все ж його вражало те, як вона розмовляє з матір’ю телефоном — виправдовує всі їхні дії, лає материні погляди за безглуздість і упередженість, навіть називає її зашореною. А в четвер, коли її батьки завітали до них на вечерю, вона приголомшила їх, спершу приготувавши розкішну їжу (рецепт їй добула Норма, поспілкувавшись із шеф-кухарем «Чотирьох пір року»). Тоді вона витягнула програми всіх вистав і концертів, які відвідала з подругами, відколи переїхала до міста. Вона без упину торочила про свої походи до музеїв, про ресторани, у яких побувала, про людей, яких зустріла. Говорячи, вона постійно згадувала Джин і Норму, а єдиним неприємним моментом була коротка розмова про Гелен Сколфілд.

Кевіна здивувало, що Міріам не назвала батькам причину депресії Гелен, списавши все це на те, що вони з чоловіком дізналися, що вона не може мати дітей.

— Тому, мамо, у нас тут і досі висить ота жахлива картина. Взагалі-то, Кевін запропонував тимчасово її залишити, щоб не образити почуттів цієї жінки, — вона повернулася до нього. — Хіба він не справжнісінький добряк у таких справах? Але я люблю його за цю чутливість.

— Що ж, Кевіне, ти вчинив чуйно, — зауважила мати Міріам, — але та картина така страхітлива, що я й поглянути на неї не можу. У мене від неї мурахи по шкірі біжать.

— Ой, не думаймо про це. Ось, — промовила Міріам, підвівшись і знявши картину. — Я поставлю її на підлогу лицьовим боком до стіни, поки ви не підете. Тату, — сказала вона, — я зіграю твій улюблений твір.

Вона підійшла до клавікорда й заграла так гарно, з таким чуттям, як не грала на Кевіновій пам’яті ще ніколи. Поглянувши на її батьків, він побачив захват і на їхніх обличчях.

Ідучи до виходу наприкінці вечора, її мати відвела його вбік, поки Міріам прощалася з батьком.

— Тут вона по-справжньому щаслива, Кевіне. Я не думала, що так буде, коли тільки почула про все це, але виглядає на те, що ти вчинив чудово. Я рада за вас обох.

— Дякую, мамо.

— Я зателефоную твоїм батькам і висловлю їм свою думку, — прошепотіла вона.

— Вони приїдуть сюди наступного тижня, та я не сумніваюся, що мама чекає на ваш вердикт.

— Аякже. П’ять зірочок, — додала вона й поцілувала його в щоку.

Коли вони поїхали, Міріам пішла на кухню прибирати, а Кевін повернувся до вітальні. Його погляд сам собою перейшов на картину Гелен Сколфілд на підлозі. Він підняв її, заново повісив, а тоді відійшов назад. Одну довгу мить він пильно дивився на неї. Він відчув, як його тягне до обличчя жінки. Мало не чув стогони, з якими вона переливалася через край у кипуче червоне море внизу. Що далі він на неї дивився, то чіткішими ставали риси її обличчя, і на мить воно стало подібним до лиця Міріам. Кевін відчув, як по його спині пробігла хвиля жару, а тоді — холодок, і знехотя заплющив очі. Коли він розплющив їх, картина виявилася такою ж, якою була завжди — абстрактною. Обличчя Міріам зникло. Але ж яка ілюзія, хай і мимолітна, подумав він.

Зайшовши до кухні, Кевін побачив Міріам і обняв її обома руками, розвернув до себе й поцілував, наче востаннє.

— Кеве, — сказала вона, перевівши дух. — Що таке?

— Нічого… ти приготувала чудову вечерю. Вечір був чудовим, і я хотів, щоб ти знала, як сильно я тебе кохаю. Міріам, заради твого щастя я зроблю все, що можу.

— Ох, Кеве, я знаю. Згадай, скільки ти вже зробив. Я готова віддати своє майбутнє у твої руки.

Вона поцілувала його в щоку й повернулася до посуду та столового срібла. Він трохи постежив за нею, а тоді вибрів у патіо. Попри холодне листопадове вечірнє повітря, вийшов назовні й зазирнув за край. Світ унизу здавався нереальним. Він спробував уявити собі, як воно — падати з такої висоти.

Річарда Джаффі спонукала до цього лише трагічна смерть дружини? Чому він не став думати про свого маленького сина та свою відповідальність перед ним?

Раптом його накрила широка смуга світла. Він прикрив очі рукою й поглянув угору. Зрозумів, що то повернувся додому Джон Мільтон і ввімкнув освітлення в себе на даху та в патіо. Маленькі точкові лампи здебільшого світили донизу, так, щоб будівлю з п’ятнадцятого поверху та вище омивало світло. Здавалося, ніби молодші партнери та їхні дружини перебувають під його захистом.

Або під дією його чарів, подумалося Кевінові. Така думка виникла в нього вперше, але він списав це на меланхолійний настрій, який навіяв сам собі, вийшовши в патіо й замислившись про самогубство Річарда Джаффі. Холодне нічне повітря загнало його назад усередину. Він почув, як Міріам співає на кухні. Це і тепло його квартири поклало край його сентиментальним думкам.

9

-Харон приніс нам наш ключ, — сказала Міріам, не намагаючись приховати, як це її вразило. — Я подзвонила Нормі, а вона мені сказала, що ключі мають усі молодші партнери. Усі інші, гості й не тільки, мусять просити охоронця вставити свій ключ, —