Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Так не чесно! – розлютилася Кортні. – Ти вже дивилася серіал!

–Кажу ж ні.– чесно сказала Олімпія.

–Ти не могла визначити продовження серіалу по одному зоровому контакту персонажів.– злилася молодша сестра.

–Підростеш дізнаєшся. – кивнула Олімпія. – Погляд може бути дуже красномовним. А в кіно і поготів. Тут навіть не намагаються приховати емоції персонажів так, як робимо ми в реальному житті.

–Чому?

–Тому що ти не можеш влізти в голову персонажа, щоб зрозуміти, що він відчуває насправді. Тому актори включають гру і мову тіла.

Пітер визирнув з–за Олімпії на Ельгу і підняв брову, вона теж визирнула на брата і підняла брову так само. Вони скорчили однакові міни й розреготалися.

–Схаменіться! – штовхнула обох Олімпія.

Але Ельга і Пітер сміялися ще голосніше. Кортні посміхнулася, Олімпія насупилася, але, хитаючи головою, теж кинула тінь посмішки. Такі вечори були приємними для неї, коли вони сім'єю сиділи поруч. Ельга часто відлучалася провідувати держави, щоб упевнитися, що скрізь мир і що жителі мають усе необхідне для комфортного життя. Вона була хорошою королевою, але мало часу приділяла родині. Тому такі вечори були особливо важливими для всіх у цьому замку.

–Привіт! –крикнула Дженніфер.

Ельга посміхнулася, коли до замку увійшло все подружжя Брайтсвіллів. Об'єднання сімейства давалося важко Анабелль, але тепер вона подорослішала і ніби, як прийняла те, що відбувається, підтримуючи свого батька Еймарка. Олімпія, помітивши Анабелль, підійшла до неї, міцно обіймаючи, потім підійшла до Хелени й обійняла її теж. Для неї вони обидві були дуже близькими подругами, хоч на початку Анабелль не приймала в їхній маленький клуб свою бабусю. До Дженніфер та Еймарка Олімпія була спокійна й чемна, хоч половина Душечтеця дівчину відверто дратувала, але вона не розуміла чому. Дженніфер обійняла Ельгу, сівши поруч із нею, вони над чимось реготали. Олімпія любила тітку і захоплювалася нею, але сама королева була дещо холодною щодо племінниці. І все б нічого, якби Ельга була такою з усіма навкруги, але в неї було маленьке коло людей, з якими вона була такою живою, простою, доброю і веселою. І Олімпія ніколи не входила в це коло. Натомість, там була Дженніфер, Айріал, Пітер, Ейдан і Ельгорт. Вони були найближчими її друзями і вона завжди поруч із ними була іншою, вона ніби сяяла світлом, якого з іншими було не бачити. Це засмучувало Олімпію.

Хелена ж змінилася, вона повернулася до образу Реджини, змінивши зачіску, тепер волосся було чорним і довгим. Анабелль залишалася вірною собі, платинове, як в Олімпії волосся і темно–бордова матова помада на губах. Олімпія посміхнулася подругам, взявши обох за руки, вона вивела їх на вулицю.

–Що трапилося? – запитала Хелена.

–Нічого.– пробурмотіла Олімпія.– Зустріла вчора відьму.

–Серйозно? – Анабелль підняла брову.– Ще скажи, що прикінчила.

–Та, ні. Ми билися зброєю. По–олдскульному.

–Ти не постраждала? – запитала Хелена.

–Ой, вимкни бабусю.– фиркнула Анабелль.– Стоїть на ногах, подряпин немає, не смертельно.

–Знаю, Хелено, ти захищаєш відьом, твій батько на одній одружений... але я вважаю, їм не місце в нашому світі.

–Уф... жорстко.– зауважила Анабеллль.

–Чим, вони заважають тобі? – запитала Хелена.

–Не вони, а ця. Вона схожа на мене, до того ж дуже сильно, ми однакові, тільки очі й волосся різні. І при цьому вона володіє магією, так, скручує пальці й щось бубонить, як ти... – киваючи на Хелену, сказала вона. – Але, вона сильніша за мене. А я безпорадна. Відьма сильніша за мене! Розумієте?

–Не парся ти через свій дар. – сказала Хелена. – Я он теж психувала, потім ледь усіх нас не вбила, коли знайшла дар.

–А я вбила купу людей в ім'я балансу, будучи Женцем, перш ніж знайшла зграю і зрозуміла, хто я така.– додала Анабелль.

–Дар не дається просто так, розумієш? – Хелена поклала руку на її плече.– Кожен із нас за нього заплатив. Часом дорожче, ніж здавалося.

–На синочка натякаєш? – примружилася Олімпія. –Живий здоровий... –вона підчепила ліктем Анабелль. –Одружений.

–Завали.– роздратовано зітхнула Анабелль.

–Та, годі. У тебе сімейка розширюється, чи це не щастя.– кліпаючи очима, відповіла Олімпія.–От побачиш, за кілька років в тебе з'явиться сестричка або братик і тоді…

–Стули писок, доки я його не натовкла!– застерегла Анабелль.

–Так, а ну годі.– застерегла Хелена й обійняла обох.– Ми всі одна велика сім'я.

–Межує зі збоченням, бабуню.– уїдливо сказала Анабелль, закотивши очі.

–Давайте, кудись сходимо? – запропонувала Олімпія.

–Куди? – запитала Хелена.

–Не знаю. На Сонцедім, наприклад.– знизала плечима дівчина.

–Сподіваюся, там не буде відьом, інакше ти повернешся до цих середньовічних "пустощів".– відповіла Анабелль.

–Цілком можливо.– хмикнула Олімпія.

Сонцедім був улюбленим місцем Олімпії. Тут був ліс, маленькі крамнички з ельфійською зброєю, яку вважали найвлучнішою в усьому Ґотліні, от тільки полюванням займатися на самому Сонцедомі було заборонено. Країна була миролюбною, але ельфи здавна були зброярами, а тому не втратили своїх здібностей, збагачуючи своїми роботами весь Ґотлін. Дивний народець виготовляв дивовижні музичні інструменти, прикраси і навіть ключі з замками. Усе виглядало, наче творіння самої природи: з дерева і натурального каміння. Тут було добре в будь–який час дня і ночі. Ліс сяяв світлячками, широкі вулички, викладені акуратною плиткою, маленькі будиночки з солом'яними дахами, луки з соковитою зеленою травою і квітами. Це був маленький рай на землі, сюди Олімпія з подругами часто навідувалася в пошуках душевної рівноваги.