Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Ну, добре, знайдеш ти дар, далі, що? – запитала Анабелль, розтягнувшись на траві.

–Раніше поганими вівцями клану вважалася я, Кортні, Маврік і Ебіґейл. Потім Ебіґейл стала Королевою Морського Королівства, Маврик навчився літати, Кортні може маніпулювати чужими емоціями. А я так і залишилася ніким. Ми з Мавриком і Кортні не особливо хвилювалися про те, що в нас немає дару. Ебіґейл це прямо ображало і кілька разів я допомогла їй зневіритися.

–Чому мені здається, що ти цим пишаєшся?– нахмурилась Хелена.

–Та ти що, бабцю! Ми ж не про Олімпію говоримо!– саркастично кинула Анабелль.– Тут не може здаватись. Вона сто відсотків пишалась цим.

–Анабелль…–намагалась зупинити онуку Хелена.

–На правду я не надто переймалась тим, що зробила це.

–Казала ж.– хмикнула Анабелль.

–Вона тоді тільки знайшла свій дар і хотіла довести мені, але не змогла. Я висміяла її, і вона втекла. Мені було неприємно, що вона знайшла силу, а я ні. Потім Маврик злетів, а Кортні завжди була тим ще маніпулятором, ми не відразу зрозуміли, що вона це робить не фігурально. А справді влазить у твій мозок, змушуючи відчувати те, що вважатиме за потрібне.

Олімпія опустила голову, зірвавши травинку. Вона крутила її в пальцях, коли Хелена обійняла її.

–Я одного разу потрапила до Старли та Айріала. – сказала Хелена. – Вони сказали, що відчувають мою енергетику. Запевнили, що вона дуже сильна. Я шукала всіх Хранителів, але ніхто не міг зрозуміти, що це за сила. Я дуже спізнювалася, на чергову співбесіду, яка мене особливо не хвилювала. Хотіла покинути Ґотлін, жити магом–вибраковкою серед нормальних повноцінних, мені не хотілося. А потім я випадково зупинила час.

–Це не моя історія. – похитала головою Олімпія. – Не станеться зі мною ніякого дива. Я просто не така, як ви. Старла говорила і зі мною. Вона щось чує, але не магічну енергетику. Швидше за все, я просто наближена.

–І, що? – Анабелль зсунула брови на переніссі. – Ти просто сядеш тут і станеш скиглити?

–Ой, та облиш...–фиркнула Олімпія.

–Ні. Не облиш, Хелено, а-ну розкажи. Тебе в Академії Часу вчили дар розвивати?

–Та, де там! – розреготалася вона. – Академія – це фарс, ідея фікс одного психа, через якого я ледве не погубила весь Час. Нас вчили за книгами відьом. Магія для них не так просто дається, як магам. Їм потрібно навчатися їй. Руни, закляття, зілля. Усе це. Це набагато складніше, ніж подумати і махнути рукою. Магам усе дістається простіше.

–Та відьма мені так і сказала. Маги, мовляв, зі срібною ложкою в роті народжуються, а відьми гарують день і ніч, щоб хоч трохи наблизитися до них... – закотила очі Олімпія.

–Але відьми знають саму суть магії, поважають її і не розбазарюють направо–наліво. – погодилася Хелена. – Ти можеш спробувати повчитися, як вони.

–Якщо я наближена, мені навіть це не вдасться.

–То, не жуй шмарклі, а шуруй в Академію і вчися. – фиркнула Анабелль.

–Або одразу на Верхнесферу. – Там більше книжок і навчає Інститут ретельніше, ніж Академія і Хранителі разом узяті.

 Олімпія задумалася, в архівах на нижньому поверсі мають бути якісь книги відьом. Вона могла б спробувати. Якщо магія піддасться їй, можна попросити когось із відьом спуститися і навчити її. Просто ідея того, що вона сама підніметься на Верхнесферу здавалася їй принизливою. Дівчата повернулися до палацу, піднявшись у покої Олімпії. Ельга і Дженніфер сиділи у вітальні, Еймарк і Хайден вийшли у двір.

Вартовий увійшов у вітальню, він зняв шолом і вклонився Ельзі.

–Ваша Величносте, до вас відвідувач.

–Хто? – запитала Ельга, переводячи на нього погляд.

–Відьма, моя королева. Зовсім юна, каже, що щойно покинула Інститут.

–Але... ті, хто отримав дозвіл, мав спуститися в середу з моєю вартою. – не розуміла королева. – Вона назвалася?

–Так, ваша світлосте. Ратмор. Аджаала Ратмор.

Обличчя Ельги змінилося.

–Впустіть.

–Моя Королево, чи ви впевнені? – перепитав стражник.

–Впустіть, негайно! – підвищила голос вона.

–Так, Ваша Високосте.

Він пішов і Ельга встала.

–Все нормально? – запитала Дженніфер.

–Це та дівчинка, про яку я говорила. Вона як дві краплі води схожа з Олімпією.

Два вартових проводили Аджаалу до брами замку. Ельга підійшла до неї.

–Живіть і процвітайте, Ваша Величносте. – вклонилася відьма.

–Аджаало? – захвилювалася Ельга.– Ти спустилася сама? Так пізно?

–Вибачте, я просто не знала, куди піти...– розгубилася дівчина.

–Ну, звісно! – королева погладила її плече.– Проходь!

Аджаала увійшла до палацу, дивуючись його красі. Навіть замок Ковена, який досі вважався найкрасивішою будівлею Верхнесфери, меркнув порівняно з палацом Верховного Клану.