Читати книгу - "Бояриня"

class="p1">Хай трошки згодом.

Щось я втомилася. Та вже ж нікуди сьогодні не піду, то ще поспію перевдягтися.

Мати

До твоєї волі.

Спочинь собі. Та й я піду спочину, воно й годиться в свято.

(Іде в бічну кімнату).

Ганна (що досі сиділа, лузаючи гарбузове насіння)

Ой сестричко, і нащо ті свята потрібні в світі?

Оксана

Ото спитала! Що тобі біг дав?

Ганна

Та нудно ж, господи!

Оксана

Сидиш, то й нудно.

А ти піди між челядь, погуляй.

Ганна

Куди ж се я піду? Яка там челядь?

Оксана

А ти хіба товаришок не маєш?

Ганна

Товаришок?.. От декого там знаю з бояришень… Та як до їх ходити?

Матуся вже не здужають, не хочуть зо мною йти… А ти ще не пізналась тут з ними… З мамкою сама не хочу, вона така…

Оксана

Чого ж тебе водити?

Уже ж ти не маленька. Йди сама.

Ще й веселіше буде вам без старших.

Ганна

Самій не можна по Москві ходити.

Оксана

Хіба хто нападе?

Ганна

Ні, так, не звичай.

Оксана

Ну, вже ті звичаї отут у вас!

Ганна

Та й що мені бояришні ті скажуть?

Сидять по теремах, от як і я, не бачать світа. Що з їх за веселість?

Оксана

Чого ж ви сидите? Пішли б укупі кудись на вигой або в гай над річку та заспівали б. Я, бувало, дома годинки в хаті не просиджу святом.

Ганна

Ба в тебе дома! Там же не Москва.

Такого тут ізроду не чували, — співати по гаях!..

Оксана

То ти й не знаєш, як на Вкраїні в нас гуляє челядь?

Ганна

Я мало що Вкраїну пам’ятаю, а Ванька тут уже й вродився.

Оксана

Ванька?

Чому ж би не Івась?

Ганна

Так тут зовуть, та й ми вже звикли. Він і сам так звик.

Мене ж матуся тільки та Степан зовуть іще Ганнусею.

Оксана

А як же ти тута звешся?

Ганна

Аннушка.

Оксана

Чи ба!

(немов ухваляючи)

«Ганнушка».

Ганна (поправляючи)

Ні-бо, «Аннушка», Оксано.

Оксана

Не вимовлю. Проте ж воно нічого і по-московському, хто добре вміє.

А як по-їхньому Оксана буде?

Ганна

Аксинья чи Аксюша.

Оксана

Щось негарно.

Оксана мовби краще. Ти, Ганнусю, мене таки Оксаною зови.

Ганна (лащиться до Оксани)

Як хочеш, так і зватиму, сестричко.

Я так тебе люблю! Зраділа, боже, як брат тебе з України привіз!

Оксана

Ти ще мене, Ганнусенько, не знаєш, а може ж, я лиха…

Ганна

Ні, ні, ти добра!

Ти, бач, усе до мене: «Погуляй, забався, не сиди!» А ти б почула, як інші всі боярині спиняють своїх сестер та дочок. Їй же богу, ні за поріг не випустять ніколи.

(Ще більше лащиться)

Оксаночко… ріднесенька… я маю тебе щось попрохати…

Оксана

Що, сестричко?

(Ганна мовчить збентежена)

Хотіла б, може, що з моїх уборів?

Бери, що хочеш. Дам тобі й намисто, ще й коси у дрібушки заплету, вберу тебе, неначе гетьманівну.

Ганна (смутно)

Та ні, сього матуся не дозволять…

Я не об тім… Я хочу попрохати, щоб ти… пішла зо мною у садок…

Оксана

Ото й всього? Було про що просити.

Ходім хоч зараз.

Ганна

Ні, не зараз, потім…

Оксана

Коли ти схочеш. Що ж там у садку?

Ганна

Та, бач… самій отам в садку сидіти мені не можна…

Оксана

Вже й сього не можна?

Ганна

А з мамкою піти — вона розплеще усім про те, чого я там сиджу.

Оксана (сміючись)

А ти ж там що ворожиш?

От хитруха!

Ганна

Та я нічого… тільки виглядаю, чи не проїдуть вулицею часом царські стрільці. Вони надвечір їздять.

Оксана

Либонь, царський стрілець тобі устрелив дівоче серденько?

Ганна

Та я ж, Оксано, заручена.

Оксана

За царського стрільця?

Ганна

Авжеж.

Оксана

То чом же він до нас не прийде?

Ганна

Хоч би й прийшов, то я ж хіба побачу?

Я в теремі, а він там, у світлиці.

Оксана

То вам і бачитись не можна?

Ганна

Де ж там!

Оксана

Прилюдно — ні, а тільки крадькома?

Ганна

Ні, як то крадькома?

Оксана

А ти ж хотіла до нього вийти у садок.

Ганна

До нього?

Ні, я ще сорому не загубила!

І як се ти подумати могла, що я тебе просила проводжати мене на сходини?.. Невже, Оксано, вважаєш ти, що я така нечесна?

Оксана

Та бог з тобою! Де ж, яка ж тут нечесть?

Як дівчина постоїть на розмові з своїм зарученим, то вже й нечесна?

Ганна

Авжеж, тут так.

Оксана

Навіщо ж ти виходиш туди в садок?

Ганна

Я здалека дивлюся, як він там вулицею проїздить.

Інакше ж я його нігде не бачу, хіба що в церкві.

Оксана

Де ж ви розмовляли?

Ганна

Нігде.

Оксана

А як же він тебе посватав?

Ганна

Як? Через сваху. Як звичайно всі.

Оксана

Я щось не розберу.

Ганна

Бо ти не знаєш тутешніх звичаїв. Нехай лиш мати тобі розкажуть, бо всього достоту і я не знаю.

Оксана

Нібито виходить, що ви отак, не мовивши ні слова, і поберетесь?

Ганна

Так найпристойніше.

Оксана

Чудна тут молодь!..

(Усміхається якимсь спогадам мовчки.

Потім стиха, мрійливо).

Я ж було щовечір виходжу до Степана на розмову.

Ганна

Як заручились?

Оксана

Та… як заручились…

Ну, раз стояла з ним, не заручившись, інакше хто ж засвататися може?

Ганна (закриваючись)

Ой лихо, сором!

(Оксана мовчки знизує плечима).

Ганна

А твоя матуся не знає й досі про твої стрівання?

Оксана

Чому не знає?

Ганна

Що ж, вона простила, не прокляла тебе?

Оксана

Та за що, Ганно?

Самі ж вони були пак молоді, то знають, що то любощі.

Ганна

Оксано!

Що тільки ти говориш?

(Знову закривається)

Оксана (сміється)

От дурненька!

Степан (увіходить поспішно)

Оксаночко, перевдягнися швидше в московське вбрання. Там прийшли бояри.

Оксана

Та мати ж кажуть, що жінкам не можна між чоловіцтвом бути.

Степан

Бачиш, любко, ти маєш тільки їх почастувати та й знов у терем вернешся.

Оксана

Отак?

А як же частувати їх, Степане?

По-нашому, чи, може, як інакше?

Степан

Ти винесеш їм на тарелі меду, — матуся прилаштують, як там треба, — уклонишся, боярин поцілує тебе в уста…

Оксана

Степане! Що ти кажеш?

Мене бояри цілувати мають?

Чи се мені причулося?

Степан

Ні, серце, воно так є, та в тім нічого злого, — то тільки звичай!

Оксана

Се ще так же звичай!

Нехай йому абищо! Не піду!

Степан (понуро)

Як хочеш, тільки