Читати книгу - "Щоденники дракона"

А та замислено подивилась на нього і промовила:

— Слухай, може підемо далі разом? Бо я ніяк не підберу для себе супутників. Я легко долаю далекі відстані. Росла, здебільшого, із гномами, тому звикла скоріше бігати й лазити по скелях, ніж складати вірші та займатися музикою, як то ведеться серед ельфів. Твій друг не буде проти?

— Ні, що ти! Ми з радістю тебе приймемо! Як припаде тобі до душі наша спілка, будемо триматися втрьох. Та в гурті й веселіше! Ви, ельфи, любите погомоніти віршами. Я — гном, і на таке не здатний, а Ламу інколи кортить язиком помолоти. Я ж відчуваю! Хочеш, давай допоможу скласти речі та й пішли! Ми тут поруч!

— Що, прямо зараз?! Ні. Краще я вранці до вас приєднаюсь. Адже я й постіль собі налаштувала, і вечерю… А так раненько до вашого табору з'явлюся, та й помандруємо, коли все буде гаразд. До того ж, у мене іще одне питаннячко: твій друг не причепа, як буває між ельфами?

— Ні, ні! Він хлопець порядний. Ті, про кого ти говориш, сидять по поселеннях. Я знаю його змалечку, і ніколи дівчата на нього не скаржились! Та ти вранці його побачиш — сама зрозумієш. Отже вирішили. Ми на тебе чекаємо. Пройдеш з півкілометра вгору річкою, і там на озері побачиш дим нашої стоянки.

— Що ж, може й буде з нас непогана команда. Чекайте!

Рав закинув на плечі впольовану козу й побрів берегом. Не минуло й чверть години, як він побачив дим, і майже одразу — свого друга, що ніс казанок з водою.

— Гей, Лам! Ти ще не занудився на самотині? — заволав гном здаля. — А наша компанія, можливо, збільшиться! Я щойно з однією ельфійкою познайомився. Трохи молодша за нас, але мені одразу сподобалась! Не те, що ті дівчата, які сидять по селищах. Ця — справжня! Як тобі до смаку припаде, хай з нами третьою буде. До речі, теж мріє про Асарх!

— А чого б це я був проти? — розсміявся Лам і повісив казанок на вогонь. — Аби співрозмовниця була цікава та не стогнала в дорозі!

Тихий світанок котився понад горбами та понад озером. Лам, що завжди прокидався першим, вибрався з куреня, наспівуючи собі під ніс:

З-за виднокраю день наступає

Де ж досі ходиш ти?

Ранок палає, серце страждає,

В чеканні нової мети.

Крекаючи від задоволення, він умився в озері й пробігся трохи уздовж лісу. Тоді, тихцем, аби не збудити гнома, знову заліз у курінь і розкинувся на своїй дорожній постелі, що була зшита із шкір мішком, під який на ніч підкладалися гілки хвойних дерев та трава.

Світанок вже залив усе небо й Ламу не спалося. Будити друга він навіть не збирався, бо всі ж добре знають, як ті гноми люблять поспати вранці. Трохи полежав, тоді тихо вибрався до кострища. Роздув припале золою вугілля, заварив свіжого чаю…

Життя прокидалося. З-під ріденьких золотавих хмар впала із тихим посвистом зграйка зеленокрилих пташок. Розсілася, в гаморі голосних розмов, на прибережних кущах. Під берегом у воді час від часу сплескувала риба. Скоро вже мала з’явитися й майбутня супутниця. Як кажуть ельфи: «Дорога гарна новими знайомствами». Може й у них складеться цікаве знайомство!

Коли Лам досмажив рибу на гілочках, що надавали їй приємного аромату, гном одразу прокинувся, не витримавши тортур запахом готового сніданку. Друзі згорнули табір, і тільки що не починали снідати чекаючи на свою гостю. Скоро ельф стріпнув довгими вухами й почав уважно дивитися на кущі, якими густо заросли береги озерної коси. За кілька хвилин з’явилася Маарісаа, легко крокуючи росистою травою, що шурхотіла під її високими чобітьми, що були гарно прикрашені аплікаціями із кольорової шкіри. Одягнена вона була, як більшість мандрівників, у шкіряну куртку й штани із шерстяної, теплої тканини. Свій досить великий рюкзак вона несла легко, майже не спираючись на довгу палицю з залізним навершям, що давало змогу використовувати її за потребою або як багор, або як бойовий спис. Така, звична у їхньому краї, зброя могла стати в пригоді і на випадок зустрічі з ведмедем чи іншим великим звіром, і для інших, скоріше мирних, справ.

Підійшовши до багаття, вона скинула на землю свою ношу, присіла й побажала хазяям щастя в дорозі. Добросердний гном, що вже мав себе за її старого знайомого, одразу привітав дівчину:

— Добре, що ти не забарилася! Бо друг мій вже хвилювався, чи прийдеш? Дивись — ледь не скаче від радості! То вже знайомтесь, як у вас, ельфів, ведеться! Ви ж без віршів не можете!

Молоді ельфи придивлялися одне до одного. Першим почав Лам.

— Чи випадково у цьому світі

Наші путі зійшлись?

Як, розкажи, бува, що вітер

Серце несе у вись?

Вірю, ми інших доріг не мали.

Зустріч ця — не дарма!

Я б в інший вимір побіг за тобою.

Та ось — ти прийшла сама!

— Я ж казала — ти справжній ельф!

Аби язиком плести!

Може і справді так нам судилось,

А може мені піти?

— Ні, залишайся! Я ж не навмисно.

Пробач, якщо дурницю сказав!

Ти ж така гарна! І образ твій звісно

Пута думок моїх розв’язав!

— Може на гномах знаюсь я мало,

Але тут скажу вам обом:

Ніколи такого ще не бувало,

Щоб ельф — та не був тріплом!

— Правду кажу. Це щире зізнання —

Гарніших дівчат не стрічав!

А щоб ти сприйняла це як залицяння,

Я приводу ще не давав!

Додам лиш одне: мені з тобою

У мандри приємно піти.

Лишайся! І я ризикну головою,

Щоб була у безпеці ти.

— Е ні! Про безпеку сама я подбаю!

Хоча… хай вже буде так!

Я з вами охоче в гурті поблукаю…

Не витримавши, Маарі приснула сміхом і, звертаючись до гнома, сказала з удаваним гнівом:

— А що я казала! Як ельф, то причепа! Та ще й тріпло!

За якусь годину лише сліди прим’ятої трави вказували, куди подались нові друзі.

Розділ другий

Гном у пошуках здобичі відірвався від друзів і забіг далеко наперед. Маарі та Лам неспішно ішли лісом і вели тиху розмову:

— Дивись, дерева червоніють, пташині зграї вже на південь потягли, ночами холод біля багаття пробирає… Чи не час нам звертати кудись на південь?

— Хороша думка! Я б теж охоче пішла на південь. Тільки от що скаже Равеш?